ЧОРТІВ ПОСОХ

А я стягнув у мами бiлизняний оцинковане корито з заокругленим дном i на заздрiсть хлопцям пролiтав зi свистом по пухкому снiгу до самого ставу!

– Дивiться, дивiться! Чиясь корова втекла, – вигукнув один з хлопчакiв, показуючи мокрими вiд снiгу рукавицями у бiк Крижаноi дороги. Туди, куди ще затемна виiжджали нашi батьки ставити стаханiвськi рекорди, вирубуючи лiс. Ще був далекий той день, коли на мiсцi нашого селища буде шумiти молода посадка сосен i ялин в людський зрiст. І лише старi липи, як нiмi свiдки того, що сталося, будуть ще довго стояти в тих мiсцях, де була семирiчна школа, клуб, гаражi та магазин.

Не стане лiсу – не стане i роботи. І люди роз'iдуться хто куди, у пошуках роботи i хлiба насущного. Щоб потiм iнодi приiжджати пiд час лiтньоi вiдпустки. І, скупавшись у обмiлiлоi рiчки Тибильке, поридати в зеленiй травi, згадуючи про минулi днi важке, але щасливе життя.

Всi обернулися. Попереду машини, навантаженим лiсом, пiд гудки i улюлюкання двох вантажникiв в кожушках, що сидять на колодах, стомлено втiк олень.

Мабуть, гнали його з самого «Шайтан барака», де заготовляли лiс для сплаву. Влiтку дороги раскисали. І тому лiс намагалися звозити до сплаву по Крижанiй дорозi, яку спецiально розчищали вiд снiгу i поливали водою, перетворюючи дорогу i узбiччя на суцiльний каток i крижанi гори. Через них не те щоб звiру, але i людинi не вибратися. І звiрi, потрапивши в цей крижаний жолоб, бiгли до самого селища.

– І зовсiм це не корова, а лось, – сказав один з хлопцiв постарше.

– Гайда, дивитися!

Нас як вiтром здуло. Коли ми, засапавшись, прибiгло до магазину, на площi вже юрмилися люди. І навiть колгоспницi з сусiднього колгоспу, постiйно влаштовують скандали в черзi за хлiбом, висипали з магазину, покидавши своi черги.

Це був олень-пiдранок. Мабуть, хто в нього стрiляв.

І його вже встигли зловити i прив'язати до стовпа з хрипящим гучномовцем, з якого спiвала жiнка «про милого i не пiдшитi валянки». З грудей i колiна переднiх нiг сочилася кров.

Великi карi очi у страху косили по сторонам.

Звiстка про те, що спiймали оленя, з швидкiстю блискавки облетiла селище. І всi кому не лiнь, поспiшали подивитися на лiсового красеня.

І ось, як завжди це бувае, наглядевшись, почали сперечатися, що з ним робити. Думки одразу роздiлилися надвое. Ми, дiти, жiнки i чоловiки посердобольнее – наполягали виходити оленя на кiнному дворi та вiдпустити на волю в Урман.