ЧОРТІВ ПОСОХ

Але iнша половина була сповнена рiшучостi пристрелити i подiлити м'ясо порiвну.

Коли спiр дiйшов до найвищого напруження, i всi вишикувалися стiнка на стiнку, i були вже готовi до рiшучих дiй – варто було кому-небудь чхнути, всi сприйняли як сигнал до дii – з'явився Семен Семенович Семенов, на прiзвисько «Моряк». У своiй незмiннiй чорнiй шинелi морського офiцера з якорями на гудзиках i чорнiй шапцi зi слiдом кокарди на лобi.

– Що за шум, а бiйки немае?

Всi в селищi його побоювалися. Чи То тому, що вiн був визнаним убойщиком худоби i постiйно носив у чоботi гостро наточенный мисливський нiж з красивою iнкрустованою металом ручкою, то за його вiдлюдним.

Знаючi люди говорили, що вiн був справжнiм комунiстом i сидiв у Сталiнських таборах. І випустили його пiсля смертi вождя. Ми, дiти, думали, що вiн убив своiм ножем свого мучителя i вийшов iз в'язницi. А потiм звiльнив i iнших, тому що час вiд часу в селищi з'являлися такi ж, як вiн, похмурi люди у вiйськових шинелях i влаштовувалися на роботу. Семенов i дозволив вся суперечка. Пiдiйшов до стовпа i полоснув ножем по горлу оленя. Всi ахнули!

Увечерi в нашому домi теж варилося оленяче м'ясо, принесене моiм батьком швидше за незнання, нiж свiдомо. Вiн весь день був на кiнному дворi, де працював конюхом. І до вечора провозився з жеребой кобилою начальника лiспромгоспу Романова, поки та не вирiшилася, i не знав всього того, що сталося вдень. Йому сказали, що зарiзали пораненого оленя, i м'ясо подiлили всiм бажаючим.

Коли вечеря була готова, мама запросила всiх до столу. Але я продовжував сидiти на скринi i тупо дивився на шалену танець вогню в печi, пожираючого зiм'ятi листки торiшнього календаря, i думав, що ми всi помремо, як вмирали в грубi листки календаря, пiдкидати мною.

– А що, тобi особливе запрошення потрiбно, – строго подивився на мене батько.

– Я не буду iсти вашого м'ясо, – сказав я.

– Це ще що! Ременя захотiв?

– Все одно не буду. Хоч убийте, як того оленя…

– Залиш його, батько! Захворiв, напевно – весь день на вулицi, – сказала мама, погладивши мене по голiвцi.

 – Не хочеш iсти? Йди попий молока i лягай спати.

Я так i заснув, згорнувшись на скринi калачиком зi сльозами на очах. Менi, як i багатьом в цей вечiр, було шкода оленя, загиблого вiд рук Семенова.

В селище прийшла весна. Їi чекали всi. Особливо я. Тому що на Млиновоi горi бiля нашого будинку з'являлися проталинки з м'якою та зеленою травою.