Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Іван Григорович казав, що риба сама припливла до нього, але взявши ii в руки, вiн заплакав, бо вiдчув неймовiрну з нею спорiдненiсть, пiсля чого вiдпустив.

Матвiй замислився. Ця розповiдь дуже нагадувала йому сьогоднiшнiй сон.

– Схоже на дiю психотропного зiлля, – повiдомив вiн Лiндi. – Я чув про них i те, що вони дуже поширенi серед шаманiв. Дякую за цiннi вiдомостi. Нашу поiздку доведеться трохи вiдкласти. Я повинен зустрiтися з твоiм наставником. Це допоможе заощадити нам деякий час.

– А ось цього зробити не вдасться, – резюмувала Лiнда, вiдкинувшись на спинку стiльця.

 – Через мiсяць пiсля нашоi зустрiчi вiн поiхав на Тибет паломником. Пройшло понад двох рокiв, але вiдтодi про нього нiхто не чув.

– Зрозумiло. Тобто ти переживаеш, що я теж поiду паломником? – посмiхнувся Матвiй.

– Це не привiд для iронii, – з докором поглянула на нього Лiнда. – Люди цiлком змiнюються, повертаючись звiдти.

– Дякую тобi, – так само серйозно вiдповiв Матвiй. – Це дiйсно цiннi вiдомостi, i дуже шкода, що ми не зможемо зустрiтися з твоiм наставником.

А тепер до справи. Ти згодна поiхати?

– Питаеш! – радiсно видихнула Лiнда. – Їду неодмiнно.

– Це просто чудово, – засяяв Матвiй, i, за прикладом подруги, зручно вiдкинувся на спинку крiсла. – Скiльки часу тобi потрiбно, що б закiнчити справи?

– Думаю, небагато. У мене зараз дуже хороший асистент, i поки я не бачу справ, якi вiн не потягне.

– Чудово, – зрадiв Матвiй. – Отже, нам потрiбнi твоi прилади. Я переживаю, що ми не встигнемо зiбрати всi необхiднi документи для iх транспортування до Пiвденноi Америки, тому що я налаштований на виiзд завтра, максимум пiслязавтра.

– Якщо дуже захотiти, – заперечила дiвчина, – можна вирiшити цю задачу. Це все, що вiд мене вимагаеться?

– Це основне, – задоволено кивнув Матвiй. – Тепер скажи менi, яка iх приблизна вага. Вiд цього залежить, чи ми вiзьмемо iх з собою, чи вiдправимо вантажним лiтаком.

– Вони не надто важкi, – вiдповiла Лiнда. – Здебiльшого це реактиви.

У мене е своi методи роботи. А скiльки, до речi, нас буде в командi?

– Це друге i дуже важливе питання, – вiдповiв Матвiй, – рiшення якого цiлком залежить вiд тебе. На першiй стадii я трохи допоможу тобi, i ми зможемо працювати разом, визначаючи вiк будiвель. Але згодом ми змушенi будемо роздiлитися, тому що для визначення технологii зведення будiвель я буду змушений, як вже казав, заглибитися в джунглi. Ти ж залишишся на самотi. А цього я не хочу.