Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Якщо доведеться, покажеш, як приготувати таку смакоту. Обов'язково включу це блюдо до свого рацiону.

– Давай замовлю тобi, – запропонував Матвiй. – Ти ж бачила, вони швидко готуються.

– Дякую, Матвiй. Я вiзьму ще одну, i досить. Нумо закругляймося, а то сьогоднi дiйсно багато роботи. Поки справи передам, потiм документами займуся на обладнання. Це не так просто.

– Згоден, – вiдповiв вiн, закiнчуючи зi своею порцiею. – Тобi викликати таксi?

– Нi. Звiдси недалеко до моеi роботи. Спочатку я заскочу до лабораторii, i вже звiдти викличу машину.

– Добре, ходiмо, я трохи проведу тебе, – встаючи з-за столика, вiдповiв Матвiй.

Розплатившись i подякувавши офiцiантовi, вони вийшли з гостинного закладу на вулицю, яка пожвавилася на очах. Друзi попрощалися, i Матвiй вирiшив трохи пройтися пiшки, оскiльки до розмови з Андрiем вiн не мiг вживати нiяких дiй. Хмари давно розсiялися i яскраво сяяло сонце, зовсiм не залишивши слiдiв дощу на тротуарi. Не встигши пройти й сотнi крокiв, Матвiй почув телефонний дзвiнок.

– Добрий день, – пролунав у трубцi захеканий голос друга. – Цiлий ранок мотався. Познайомився з довiреною особою нашого клiента, мiстером Ламбертом.

– Як все пройшло? – поцiкавився Матвiй.

– Не повiриш. Його украiнська виявилася не на багато краще за мою англiйську. Але ми розiбралися. Пiдсумок – грошi на твоiх рахунках. Перевiр, будь ласка, надходження коштiв i вiдразу передзвони менi, якщо виникнуть проблеми.

– Звичайно, зараз перевiрю. Часу у нас дуже мало.

– У нас? – здивувався Андрiй.

 – Ти казав, що моя мiсiя закiнчуеться пiсля фiнансових питань.

– Так, вибач, – погодився Матвiй. – Все вiрно. Думаю, що проблем не повинно виникнути. Щойно зустрiчався з професором, i вона погодилася бути в складi групи. Я, звичайно, на це i розраховував, але потрiбно було бачити, з яким задоволенням вона це зробила.

– Хiба можна вiдмовитися вiд такоi прибутковоi пропозицii? – засмiявся Андрiй.

– Ти не розумiеш, – заперечив Матвiй. – Про фiнансовий бiк питання ми навiть не говорили.

Проте очi у неi загорiлися по-справжньому. Вона дiйсно зацiкавилася цiею поiздкою. Та ще й такi речi розповiла менi про Пiвденну Америку, у будь-якого волосся дибки встануть.

– Вибач, – перебив Андрiй. – Думаю, це не телефонна розмова. Може, заiдеш до мене, поспiлкуемося. Ти, до речi, обiцяв мене з нею познайомити.

– Авжеж – заскочу обов'язково. Якщо вийде, то разом iз Лiндою.

– Ось це iнша розмова. Буду чекати вас у себе.