Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Лiнда ж бiльше трималася Володимира, чому Матвiй був радий, оскiльки планував дослiджувати джунглi бiльш глибоко i боявся брати ii з собою. До вечора, втомленi, але задоволенi, вони повернулися до табору i почали готувати на багаттi вечерю.

– Тобi не здаеться, що в великих мiстах немае можливостi вiдчути всю повноту життя, як тут, далеко вiд цивiлiзацii, – запитав вiн подругу.

– Абсолютно не здаеться, – заперечила дiвчина. – Скрiзь можна проводити час з користю i задоволенням, тiльки, напевно, не у всiх це виходить.

Менi, наприклад, подобаеться i в мiстi, i тут. Головне, чим ти зайнятий i як проводиш час.

– Можливо, ти права, але тут почуття немов загострюються. Не знаю, як точнiше висловитися.

– Та я зрозумiла тебе, не переживай. Кожному свое. Якщо ти вiдчуваеш себе на природi набагато краще, це ж чудово. Подивись, яке небо, якi зiрки! Хiба побачиш подiбне в мiстi?

Матвiй лiг на спину i подивився в непрогляднi простори космосу:

– Я все бiльше переконуюся, що ми сильно заплуталися в нашому цивiлiзованому свiтi, все бiльше вiддаляючись вiд iстини, втрачаючи в кiнцевому пiдсумку самих себе.

Але ж досить просто подивитися в тишi на зiрки.

Лiнда як могла, намагалася стримати посмiшку.

– Ти став фiлософом? – повернувшись до нього, запитала вона.

– Називай це як хочеш, – вiдмахнувся Матвiй. – Я лише дiлюся тим, що вiдчуваю. До речi про зiрки. Коли ми пливли на кораблi, я намагався вiдшукати едине вiдоме менi сузiр'я Пiвденноi пiвкулi – Скорпiона, але, як не намагався, не змiг.

Може, тут вийде?

– Так ми ж пливли в екваторiальних широтах, – розсмiялася Лiнда. – Який Скорпiон?

– А е ще й екваторiальнi сузiр'я? – здивувався Матвiй, виглядаючи вкрай розгубленим.

– Ну звичайно, спробуймо пошукати, тiльки потрiбно трохи вiдiйти вiд вогнища, щоб свiтло не заважало.

Вони вiдiйшли в сторону i лягли прямо на землю. Не встигла Лiнда зосередити погляд на зоряному небi, як Матвiй вигукнув:

– Знайшов! Дивись! Бачиш? – тицьнув вiн пальцем в темну височiнь.

 – Вгорi – як стрiла, потiм довга смуга i внизу – пiвколо. Це ж iнша справа. Треба ж, вiдразу знайшов!

– Ти радiеш, немов дитина, – розсмiялася Лiнда i, повернувши голову, подивилася на друга. – Так смiшно тебе таким бачити. Так, я знаю це сузiр'я. Якщо подивитися трохи нижче, то прямо пiд ним побачиш сузiр'я Стрiльця.

– Нi, я так не знайду, – трохи охолов Матвiй. – Спочатку менi потрiбно побачити картинку, де зiрки з'еднанi лiнiями, ось тодi побачу.