Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

– Згодна, без картинки зiрки складно скласти до купи. Як вони дають назви цим сузiр'ям? Не уявляю. Напевно, у цих людей дуже багата уява.

– Це точно! – погодився Матвiй.

Друзi лежали в тишi, насолоджуючись безмежними просторами нiчного неба, i кожен думав про щось свое.

– Я вже пiду, – вимовила раптом дiвчина. – Втомилася сьогоднi. Гоже попрацювали, чи не так?

– Так, попрацювали вiдмiнно. Завтра направимо зусилля трохи в iнше русло. Добранiч.

– І тобi доброi ночi, – вiдповiла Лiнда, встаючи з землi й, обтрушуючи одяг, попрямувала до свого намету.

Матвiй ще трохи полежав, намагаючись розгледiти сузiр'я Стрiльця, але, як не намагався, не змiг уявними лiнiями намалювати хоч якусь подобу. Мiрiади зiрок зливалися в единий вiзерунок на цьому нiчному небесному покривалi. Звуки джунглiв знову почали притягувати увагу, i щоб не заснути прямо на землi, Матвiй пiднявся, i попрямував до свого намету. Перед сном вiн вирiшив обiйти табiр. Всi давно вже спали i тiльки двое вартових бiля вогню несли свою нiчну вахту.

Тиша джунглiв непроглядним мороком спустилася на iх тимчасовий притулок. Нiщо не порушувало спокiй групи, i Матвiй з легкою душею вiдправився вiдпочивати. У цю нiч вiн заснув швидко, попри рев хижакiв, який вiдлунням розносився по тропiчному лiсi. Напевно, далася взнаки фiзична втома, та й свiже прохолодне повiтря робило свою справу.

За своiм звичаем Матвiй прокинувся за двадцять хвилин до свiтанку. Вiн вийшов з намету, облив себе водою з умивальника i попрямував до яскравого палахкотiння багаття, щоб привiтати чергових.

На його превеликий подив, одним з них виявився Куiдель.

– Ви ж несли вахту вчора! – вигукнув Матвiй, пiдiйшовши ближче. – Менi здаеться, це не дуже справедливий графiк, i це до того ж таки, що я просив Володимира внести й мене до списку.

– Менi не складно, – спробував пом'якшити Куiдель запал Матвiя, – я сам наполiг, щоб мене ставили щоночi в другiй половинi.

– Навiщо? – поцiкавився Матвiй, сiдаючи поруч.

– Я прошу вибачення, – перебив iх iнший черговий, висунувши голову зi спального мiшка, – до свiтанку зовсiм недовго, а я дивлюся, ви не маете намiру бiльше лягати. Може, дозволите менi пiти до намету i трохи поспати? – звернувся вiн до чоловiкiв.

– Звичайно, – погодився Матвiй, – йдiть, вiдпочивайте, а ми з Куiделем досидимо до свiтанку.

Зiзнатися, Матвiй був радий, що йому випала нагода поспiлкуватися з iндiанцем вiч-на-вiч.