Здіймання. Саксайуаман. Осколок вічності

Куiдель коротко пояснював Матвiю, якi з них придатнi в iжу в цю пору року, а також вчив назвам. Забираючись на нижнi гiлки дерев, вони вiдразу куштували iх, обираючи найбiльш смачнi та поживнi. Набравши з собою стiльки, скiльки могли понести, чоловiки без пригод досягли берега рiчки, сховалися в укриття де добре пiдкрiпилися i вiдпочили.

Коли вони вилiзли зi свого тимчасового пристановища, сонце косими променями висвiтлювало землю, дозволяючи спокiйно продовжувати роботу.

– Тепер розповiдай, – обходячи навколо стовбура i не знаючи, з чого почати, спитав Матвiй, – яким чином надати цьому шматку дерева форму, щоб воно змогло триматися на водi й не перевертатися?

Куiдель вiдiйшов в сторону i намалював на землi коло.

Потiм роздiлив його двома прямими лiнiями на три частини.

– Так виглядае наше каное, якщо на нього подивитися з цього боку, – показуючи на торцеву частину стовбура, пояснював Куiдель. – Тобi необхiдно зрубати третю частину деревини ось до цiеi лiнii, поки не залишиться двi частини з трьох.

Я ж займуся обробкою каное iз зовнiшнього боку.

– Дуже добре, – погодився Матвiй, i приступив до справи.

Досить одноманiтна робота виснажувала, але вiн працював не покладаючи рук. Пiт градом заливав обличчя через палюче сонце, а мозолi на руках роздер до кровi, однак Матвiй нi на секунду не випустив сокиру. Думки про Лiнду не давали йому спокою, i вiн твердо вирiшив рубати до тих пiр, поки завдання, доручене йому Куiделем, не буде виконано.

Звiльнивши iндiанця вiд важкоi працi, вiн надав йому можливiсть займатися бiльш творчою роботою.

Куiдель часто сiдав на землю, щось малював на пiску, i тiльки пiсля цього приступав до обробки. Незабаром Матвiй пiд чуйним керiвництвом друга почав обробляти носову частину каное, а iндiанець без заминки робив свою частину роботи. В такому злагодженому темпi вони працювали близько трьох годин, i вже до вечора Матвiй, на свiй подив, мiг спостерiгати цiлком схожi обриси добротного човна.

– Що тепер? – вiдкидаючи в сторону сокиру i змахуючи краплi поту, якi градом котилися з його обличчя, запитав Матвiй.

– Тепер тобi потрiбно трохи вiдпочити та пiдкрiпитися, – запропонував iндiанець, гiдно оцiнивши виконану Матвiем роботу. – Вiдверто кажучи, я нiколи не бачив людей, в яких поеднуються така фiзична сила i завзятiсть.

– Думки про Лiнду рухають мене вперед, – похмуро кинув Матвiй, – i я заспокоюся лише тодi, коли вона буде разом зi мною.