Останній день

Розлука з дружиною вплинула на Старка (в межах можливого для зразковоi громадськоi людини), але розлука з сином вплинула на нього, так би мовити, подвiйно.

Інодi, сидячи в автомобiлi, що ним вiн поспiшав на якусь невдалу шахту, товариш Старк рантом замислювався, i перед його очима повставав такий милий йому образ його дитини. Образ цей так ласкав йому очi, що вiн iх навiть примружував вiд щастя. І тодi вiн щось шепотiв i, потираючи руки, замрiяно дивився на поля й дороги, що пролiтали повз нього.

Тодi товариша Старка не можна було пiзнати: це вже був заклопотаний суворий органiзатор, – це був звичайнiсiнький собi схвильований молодий батько.

Коли б у цей момент його побачив хтось iз обивателiв, скажiм, що правду кажучи, трохи побоювались його (Старк не дарував нiкому жодноi розхлябаности), вiн би страшенно здивувався й уже не думав би про нього, як про машинiзовану людину. Проте секретар добре знав, що всьому есть свое мiсце i свiй час, i тому згадував вiн Вову хiбащо в дорозi, чи лягаючи спати.

ІІ

Спати по сутi багато не приходилось: роботи було сила, i вiн ледве встигав ii виконувати. В районному центрi вiн сидiв дуже мало, його можна було тут бачити лише пiзно вночi (вдень вiн був, коли вiдбувалися засiдання бюра), але зате на шахтах ви зустрiли б його завжди. Вiн там докопувався до кожноi дрiбницi, й за короткий час його знали навiть рядовi рудокопи. Вiн лазив по найнебезпечнiших мiсцях, i за мiсяць не було такого гезенку в районi, який би не пропустив у шахтне поле його здорове, молоде тiло.

Вiн уже сальтоморталив по крiп’ях так, як може сальтоморталити хiбащо заправський шахтар. Коли його спускали на 500–600 метрiв «з вiтерцем», вiн тiльки посмiхався з наiвности мiсцевого керiвництва: мовляв, злякати Старка нiкому не вдасться! Про нього вже так говорили шахтарi:

– Це не бiлоручка! Цього не злякаеш!

Товариш Старк уже добре володiв навiть вiдбiйним молотком, i коли брав його до рук, то вiн йому безповоротно не вгрузав у пласт, як вiн вгрузае всiм новакам.

– От щаслива людина! – говорили всюди про нього. – За що не вiзьметься – вже й майстер… Щасливий секретар!

Пощастило, нарештi, товаришевi Старковi найти вiдповiдну квартиру. Квартира спершу мала не зовсiм вiдповiдний вигляд: одна кiмната з кухнею й невеличка кладова. Потiм квартира змiнила свое обличчя. Варити щось у кухнi товариш Старк не збирався (вiн сiм’ю вирiшив пристроiти до iдальнi для приiжджих), i тому з кухнi вiн зробив другу кiмнату.