Останній день

Щождо кладовоi, то з неi вийшла непогана вбиральна з душем: кожного ранку вiн обливав себе холодною водою.

Переробивши таким чином квартиру, вiн спершу виписав усе свое «барахло» з бiблiотекою (ця бiблiотека побачила не один район), обставив кiмнату там-сям зiбраними меблями й вирiшив, що вже час викликати дружину з дитиною. І вирiшивши так, вiн негайно ж послав у степовий район телеграму. Дружина вiдповiла, що виiздить за два-три днi, а саме сьогоднi нiчним поiздом вона й мусiла приiхати.

Передчуття зустрiчi з Дусею й особливо з сином, дуже розхвилювало молодого секретаря.

Тiльки велика витриманiсть стримувала його сильне бажання подiлитися з кимсь iз партiйцiв своею особистою радiстю. Йому (скажемо по секрету) навiть хотiлось вибiгти на вулицю, стати серед дороги й, як хлопчисько, закричати на всю горлянку:

– Дивiться, який я щасливий! Знайте, що бiльш щасливого секретаря – i в громадському i в особистому життi – нема!

Вчора вiн лiг дуже пiзно. Власне вiн лiг сьогоднi: вiн лiг о 4-й годинi ночi.

Всю нiч його тривожили телефоннi дзвiнки: зi всiх шахт поступали вiдомостi про добич i до того ж за його наказом завшахти чи то секретар шахтного осередку мусiв його негайно ж iнформувати про ту чи ту неполадку.

Пiдвiвся вiн з лiжка о 8-й годинi, так що спав всього 4. Проте такий короткий вiдпочинок на нього не впливав. Сильний душ холодноi води, що його, як ми вже говорили, вiн приймав кожного ранку, робив його тiло пругким, еластичним i працездатним, а голову – свiжою й здiбною працювати так, як вона б вiдпочивала нормальних 8 годин.

Викликавши телефоном автомобiль, що ним вiн мусiв iхати на одну iз вiдсталих шахт, товариш Старк вийшов до ворiт i став чекати свого шофера.

День був теж надзвичайно щасливий. Щасливе було сонце, щасливе було голубе небо, щаслива була вся просторiнь, що попадала в коло зору щасливого секретаря.

Люди, що проходили повз нього, усмiхалися Старковi дуже приемною усмiшкою (принаймнi йому так здавалося), собаки дзвiнко i весело заливалися в сусiдньому дворi.

Навiть гiгантський терикон, охоплений соняшною пожежею вранiшнiх променiв, виблискував якось по-святковому. Пройшли повз нього якiсь двi дiвчини. Порiвнявшись з ним i зиркнувши на нього, вони весело зареготали: треба припускати, що соняшний секретарiв настрiй вiдбився на його обличчi й був помiтний навiть стороннiм людям.

Отже сьогоднi район посунувся вперед на цiлих дев’ять вiдсоткiв.