Весь Марк Аврелій

 Хай би ким я був, я лише немiчне тiло, слабкий прояв життевоi сили i панiвного начала. Облиш книги, не вiдхиляйся вiд справи, час не терпить. Знехтуй своiм тiлом, нiби ти при смертi. Воно лише кров та кiстки, тлiнне плетiння нервiв, жил та артерiй. Розглянь таке ество життевоi сили: воно – мiнливе вiяння, яке щомитi вдихаеться i видихаеться.

Отже, залишаеться тiльки трете – панiвне начало, i про нього ти маеш помiркувати. Ти старий: не дозволяй бiльше його поневолювати, не дозволяй, щоб ним правили протиборнi прагнення, щоб воно скаржилося на свою справжню долю i жахалося майбутнього.

3. Що твориться богами, сповнене промислу. Те, чим надiляеться в нашiй уявi випадковiсть, так само не виникае без участi природи, тобто перебувае у зв’язку з тим, над чим пануе промисел. Все витiкае з цього джерела: в ньому i неминуче, i корисне для всього свiту, частиною якого е ти. Для всякоi частини природи благом е те, що створюе природа Цiлого i що сприяе ii пiдтриманню.

Змiни як елементiв, так i складних тiл сприяють пiдтриманню свiту. Ось думки, якi мають принести тобi заспокоення, i нехай вони стануть твоiм пiдгрунтям. Стримай жагу книжкового знання, аби не нарiкати, коли прийде смерть. Коли ж твiй час настане, зберiгай спокiй духу i вiддай богам щиросерду подяку.

4. Згадай, з якоi пори ти женеш вiд себе цi роздуми, i скiльки разiв, отримавши у богiв вiдстрочку, ти скористався нею. Слiд, врештi-решт, усвiдомити, частиною якого свiту ти е i волею якого правителя свiту ти iснуеш.

Знай, що вже покладена межа твого життя, i якщо не скористаешся часом для власноi просвiти, час розчиниться, як зникнеш i ти, i бiльше не повернеться.

5. Пiклуйся про справу, якою зайнятий цiеi митi, щоб виконати ii гiдно римлянина i мужа, з повним сумлiнням, щирiстю, з любов’ю до людей i справедливiстю. Вiдсторони вiд себе iншi бажання.

Буде щастя, якщо кожну справу виконаеш як останню в своему життi, звiльнившись вiд нерозважностi, пiдiгрiтоi пристрастями, зневаги до велiння розуму, лицемiрства, себелюбства i невдоволення власною долею.

Бачиш, якi невибагливi цi вимоги: кожен, хто iх виконае, буде в змозi досягти блаженного, божественного життя. Та й самi боги вiд того, хто виконуе це, нiчого бiльше не забажають.

6. То що? Нехтуй, нехтуй собою й далi, душе моя! Адже невдовзi ти вже не зможеш поставитися до себе з належною увагою.