Нещоденний щоденник

Моя полiтична поведiнка пiд час радянськоi окупацii добре вiдома: я нi разу не пiшов хоча б на дрiбну угоду з комунiстичним режимом, у жодному своему творi не зганьбив себе похвалою окупантам чи плюгавленням нацiональних святощiв, я гiдно витримав двадцятилiтне цькування за роман «Мальви»; працюючи редактором прози в журналi «Жовтень», я, ризикуючи своею посадою, всiма правдами i неправдами проштовхував до друку оповiдання Валерiя Шевчука, Володимира Дрозда, Володi Яворiвського, Нiни Бiчуi, Дмитра Герасимчука, яких у певнi перiоди окупацii нiде не друкували, – а ось одного разу не схвалив фейлетонних шкiцiв про дебiлiв i пиякiв Миколи Рябчука («Вiн був дебiл, але вона не була дебiлкою», – так починався, пам’ятаю, один фейлетон: ну просто-таки генiальний зачин!) – i на тобi: мене за це обiзвано колаборантом, прислужником, мало що не кадебiстським поплiчником!

Тож треба дiйти до такого свинства!.

. А чи ти вже забув, Миколо, як я розпинався на приймальнiй комiсii Спiлки письменникiв, членом якоi був довгi роки, щоб тебе прийняли до неi, та ще й рекомендацiю тобi давав? І ти добре знаеш, сам про це менi говорив, що якби не я, тебе не прийняли б – аж до горбачовськоi перебудови! А пам’ятаеш, як ти дякував менi, наздогнавши на Пекарськiй, i за рукав тягнув, запрошуючи на вино, щоб у такий спосiб вiддячитись. Я ж не пiшов на могорич, тож нинi ти позбувся свого боргу в такий нешляхетний спосiб.

Що зайшло мiж нами тридцять рокiв тому, я вже встиг забути, слава Богу – ти нагадав…

А зайшов якось до мене в редакцiю молодий, iнтелiгентний i, як виявилося в розмовi, освiчений юнак, який пiд кiнець нашоi приемноi бесiди приголомшив мене iнвективою, нiби в очi плюнув, – а був я вже автором «Мальв» i «Манускрипту з вулицi Руськоi».

«Ви добре знаете, що украiнська проза нинi в занепадi, це не проза, а хуторянське белькотiння, i я хочу започаткувати новий напрям у цьому жанрi».

Менi треба було покепкувати з вискочки, та я, на свiй сором, затаiв на нього пiзьму i, зовсiм справедливо оцiнивши його бездарнi екзерциси, висипав на його голову купу нищiвних завваг, вдовольнивши при цьому свою амбiцiйнiсть.

У редакцiйнiй кiмнатi сидiло нас четверо.