Двері в день. Міс Адрієна

І потiм уже, коли входив до крамницi, прошепотiв: людина мусить вмерти i родитися наново.

Чоловiк у синьому костюмi зайшов до крамницi й зiперся на рундук. Обидва теслярi глянули на нього i продовжували стругати дошки.

Чоловiк поглянув на полицi i побачив з десяток трун рiзних кольорiв i розмiрiв. Деякi з них були посрiбленi, другi з розетками та вiзерунками, iншi пофарбованi простою фарбою, коричневi або чорнi. Вiн на хвилину задумався. Вiн вирiшував складне завдання: в якiй трунi, наприклад, вiн поховав би самого себе.

Чи в цiй срiбнiй з хрестом i розетками, чи в такiй простiй, що лежить на верхнiй полицi i нагадуе швидше скриньку на крокет, нiж постiйне сховище для людського тiла, Було помiтно; що чоловiк вагався.

Один з теслярiв, кинувши струганка й витерши об свiй подертий одяг руки, пiдiйшов до рундука.

– Ви, молодий чоловiк, не сумуйте, я бачу, що у вас померла дитина! – З цими словами вiн стягнув з полицi маленьку труну, що дуже нагадувала своею оздобою коробку з-пiд цукерок. – Ви не сумуйте, в такiй трунi навiть принца поховати не шкода.

Ви подивiться, яка робота, помацайте, яке дерево, це справжнiй дуб. Ви не подумайте, що це теперiшньоi совецькоi роботи, це робота царська. Ще до революцii мiсцевий городський голова поховав у такiй трунi свого единого сина. Оздобу виписувано з-за кордону. Це реклямна труна, яка лежала ввесь час на вiтринi, але ми ii звiдти забрали. Для такоi труни i вмерти приемно.

– Ти покажи товаришевi оту труну, що на середнiй полицi, товариш, мабуть, од органiзацii, – сказав другий тесляр i знову зашкрябав своiм струганком.

Нова труна була довга й пофарбована в червоний колiр.

– Оце труна, – сказав перший тесляр, – в якiй можна поховать навiть мiнiстра. Правда, для мiнiстра вона кольором не вийшла, але дерево в нiй багатюще. Коли ще до неi катафалька, музик, прапорiв, вийде незабутнiй краевид…

Чоловiк у синьому костюмi посмiхнувся, вiн тепер розв’язав свое завдання. Цi двое балакучих, муругих лише на вигляд, теслярiв, порадять йому, яку слiд вибрати труну.

Коли перший тесляр помiтив посмiшку на обличчi покупця, вiн швидко сховав обидвi труни i витяг з-пiд рундука нову труну величезних розмiрiв. Коли б знову був потоп i Ноевi довелося б купувати собi ковчег, вiн неодмiнно купив би собi цю труну, в якiй би, безперечно, вмiстився з своею родиною та чистими й нечистими звiрами.

Тесляр, витягши й поставивши труну на рундук, широко до вух посмiхнувся й витер рукавом пiт з чола.