Двері в день. Міс Адрієна

Темiнь зiщулилась в переулках, лягла пiд каштанами й тополями бульварiв. Камiння будинкiв стало холодним i нiби ще бiльш зросло своiми огромами до самого неба. І там далеко на обрii, де будинки утворювали кам’яний коритар, важко звис на небi, зачiпаючи за кам’янi поверхи, пощерблений мiсяць, вже зовсiм червоний i неблискучий.

На вулицях коло крамниць сидiли зiгнувшись поснулi вартовi, самотнi вiзники окремими кораблями стояли на причалах тротуарiв, а навколо була кам’яна пустеля з чорними дiрами зачинених вiкон.

Великий i довгий одноповерховий будинок анатомiчного театру був темний i муругий. Великi вiкна були чорнi й зосередженi.

Раптом у маленькому вiконцi старого доглядача будинку заблимав вогник.

Старому дiдовi-доглядачевi не спалось. Йому приснився страшний сон, йому ввижалось, що в анатомцi ворушаться понiвеченi тiла людей. Нiч здалася йому якоюсь неспокiйною в своiй тишi та завмерлостi. Дiд, засвiтивши лямпку, знову лiг на тверде лiжко i смоктав цигарку.

Ось вiн трохи пiдвiвся на лiкоть i прислухався. Тепер вiн цiлком виразно чув чиiсь кроки по сходах i в помешканнi анатомки. «Хто б це мiг бути?» – подумав дiд. За своеi тридцятилiтньоi практики вiн уже знав, що мерцi не ходять, що iх нiчого боятись i що живi завжди страшнiшi за мертвих.

Дiдок обережно встав з лiжка, засвiтив лiхтарика, обережно прочинив дверi й вийшов у коритар.

– От, пiймаю якого шибеника! – прошепотiв вiн.

Вiн завжди кiлька разiв на нiч обходив помешкання анатомки, бо знав, що молодi шибеники студенти-медики, що вивчають остеологiю, часто залишаються в анатомцi, сховавшись де-небудь пiсля лекцiй, щоб уночi на дозвiллi вкрасти руку або ногу кiстяка, або порiзати якого-небудь покiйника так, що його потiм не впiзнае найближчий родич.

Дiд знае, що цi шибеники, щоб показати свою хоробрiсть, iнодi навмисне лишаються ночувати серед трупiв i часто серед ночi, не витримавши власних фантазiй, з переляканим криком бiжать до його кiмнати, ховаючись вiд утворених власною уявою привидiв.

Доглядач старечою ходою обiйшов коритари, заглянув до авдиторii, до анатомки, до кабiнету з науковим приладдям, де йому почувся якийсь скрип, i, не знайшовши нiчого, повернувся до своеi кiмнати, знову лiг у лiжко i пiсля такоi прогулянки швидко заснув.

В цей час мiж столами та шафами анатомiчного кабiнету пройшла якась тiнь, на мить було чути легку ходу, i потiм знову все завмерло.