Двері в день. Міс Адрієна

В сiрому свiтлi, що лилось у вiкна з нiчного неба, тьмяно освiтлюючи кабiнет, поблискували склянi шибки шаф, чорнiли муляжi, сiрiли слоiки з заспиртованими препаратами. Крiзь склянi шибки високих шахов на кабiнет скiрились вищиреними зубами i бiлими щелепами кiстяки людей, мавп, антропоiдiв, черепи скитiв i доiсторичних людей. Провали очей на бiлому тлi кiсток визначались чорними великими дiрами чудноi Форми. В iнших шахвах тихо дзеренчали вiд чиеiсь легкоi ходи блискучi метальовi iнструменти, ампутацiйнi ножi, пiнцети, зонди, ножi, кохери та розпораторii.

Великi анатомiчнi мапи килимами вкривали стiни. Тут заховались великi таемницi науки, якi завше викликають почуття страху та загадковости. А тому й хода людини, що забралась сюди вночi до кабiнету, була якась обережна й полохлива.

Людина вийшла до коритару i засвiтила сiрника; маленький вогник освiтлив бородате професорське обличчя й чорну постать в легкому пальтi й чорнiй шляпi. Пiд пахвою в неi був якийсь не дуже великий, трохи зiбганий пакунок.

Коли б не знати iсторii в перукарнi, то нам було б неможливо впiзнати в цiй постатi Теодора Андрiйовича Гая, а тепер можна з певнiстю сказати, що це був безперечно вiн.

Гай, обережно ступаючи, пройшов у бiк мертвецькоi, – було видно, що вiк чогось шукае. Коли вiн прочинив дверi до мертвецькоi, з темного помешкання в обличчя йому вiйнув неприемний дух солодкуватоi трупноi отрути. Од цього духу можна було задохнутись, волосся од нього ставало на головi дубом, i нарештi починало здаватись, що це його тiло, тiло ще живого Гая, починае тлiти i пахнути солодкуватою отрутою.

Гай, стримуючи себе, щоб не втекти з цього мiсця, освiтлив мертвецьку. Збоку вiн одразу побачив кiлька простих, збитих з дощок трун i якусь залiзну ванну, в другому кутку лежала якась чорна купа. Коли Гай освiтлив цю купу, вiн несамохить вiдхитнувся.

В купi лежали понiвеченi й гнилi трупи чоловiкiв, жiнок i дiтей, бiлi хробаки ворушились в нiй, i пахощi трупноi отрути стали ще солодшими, ще нестерпучiшими. Гай не витримав цiеi картини i нервово причинив дверi мертвецькоi.

Вiн трохи постояв у темному коритарi, силкуючись втягнути в своi легенi побiльше свiжого повiтря. Потiм Гай знову обережно пiшов коритаром. Вiн шугнув у дверi до анатомiчного театру i освiтив його маленьким вогником сiрника.

Тут вiн побачив у кiлькох ваннах у розчинi формалiну мерцiв, що нiби спокiйно спали у цiм розчинi. Розчин нестерпуче пах формалiном. Далi анатомiчний театр нагадав йому якусь м’ясорубку.