Двері в день. Міс Адрієна

Може, коли б вiзник знав про надзвичайний вантаж, що його мав везти, його спокiй було б потурбовано бiльше, але вiзник думав, що це проста крадiжка, що нiчим йому не загрожуе i що вiд неi вiн мав певний добрий заробiток.

Гай сiв поруч свого пакунка, вiзник розбудив коня, i вони поволi зацокали заснулими вулицями мiста.

Заколисаний iздою екiпажу, Гай знову став марити. Вiн бачив дивовижнi речi, дивнi подii, що вiн iх пережив i що про них уже згадував безлiч разiв.

Довгi гудки паровозiв на станцii викликали в його уявi гудок заводу, що наповнений гуркотом, роботою й життям.

Чорнi кремезнi будiвлi майстерень дивовижними декорацiями встряли в розбурхану уяву.

Ось його старий батько, що вiн його так любив. Ось робiтники, його друзi, що з ними вiн бився на барикадах, ось товстий Совз i його дружина Оксана, що вiн ii ще досi не забув…

Довгий гудок паротягу пiд семафором нагадав йому знайомий гудок майстерень, що з ним разом вiн просинався, разом з ним обiдав, разом з ним кiнчав роботу.

Гудок, гудок! Вiн досi гуде в головi знайомим i рiдним басом… Ось, ось вiн гуде! Це нiби його знайомий голос…

VII

Хто вiн такий

З чорного й тонкого, як палиця, гудка, що пiдiймався над покрiвлями майстерень, з шипiнням видерлася пара, лякаючи горобцiв та голубiв, що злякано розлетiлися в усi кiнцi, а потiм у повiтрi звис густий звук, як гудiння велетенського джмiля, що важко пролетiв мiстечком.

У цей же час прочинилася велика дерев’яна брама майстерень, але крiм сторожа бiля неi ще нiкого не було.

Була обiдня перерва. Весняне сонце немилосердно смалило цегли заводських будiвель та iржаву бляху на покрiвлях. Спека позаганяла пiд паркани навiть собак, що лежали в iхньому холодку, повисувавши своi довгi червонi язики. Навколо майстерень нiкого не було, i тiльки гул вдирався в спеку й тишу. Було чути, як ревла форсунка й дзичали токарнi станки, але й це поволi затихало.

Незабаром людський говiр заполонив увесь заводський двiр, появились гуртки робiтникiв у засмальцьованих куртках та сорочках.

Робiтники юрбою почали виходити з брами заводу, й iхнi веселi крики та говiр розбуркали майже заснулi околицi. Собаки з гавканням кинулись до своiх хазяiв з-пiд тiнi парканiв, звiдкись узялися дiти, що пiддавали ще бiльшого галасу. Багато з них поприносили iжу i тепер сидiли хто на травi, хто на колодах або рельсах, весело поглядаючи на батькiв, що з великим апетитом знищували мiзернi кавалки черствого хлiба або сьорбали якусь юшку.