Двері в день. Міс Адрієна

Гай знову згадав про небезпеку, що загрожувала йому тут, i про те, що йому лишалося зробити ще кiлька смiливих крокiв i вiн буде вiльний. Вiн помре для всiх i наново народиться для себе, для роботи i для того, щоб вiльно рухатись в одному цiкавому для нього напрямку.

Гай витяг iз кишенi маленьку свiчку, запалив ii i примостив поблизу на другому столi. Пакунок, що був при ньому, вiн теж поклав на стiл, щоб вiн не заважав йому. Потiм витяг ножа i схилився над тiлом маляра, нiби збираючись удруге вбити його.

Гай деякий час не наважувався приторкнутися до нього, але потiм рiшуче став його роздягати.

Тiло маляра безпорадно телiпалося в руках Гая, i це заважало роздягати його. Багато легше було б роздягнути п’яного або просто живу людину. Там, де одяг не пiддавався зусиллям, Гай розрiзав його ножем.

Нарештi, вiн роздягнув маляра до спiдньоi бiлизни. Тодi Гай розгорнув пакунок, що в ньому був синiй костюм, черевики, довгий мiшок i вiрьовка. Гай переодяг маляра в синiй костюм, у своi черевики, i тепер, звикнувши до нього, замилувано розглядав його.

Ця мертва людина мала врятувати його – Гая. Ця мертва людина з розбитим обличчям, в його синьому костюмi, в його черевиках, була його зросту, i вiн навiть сам мiг би помилитись, сплутавши мерця з собою.

Задоволений такими наслiдками i вiдчуваючи в руках знайому тканину власного костюму, Гай тепер з симпатiею почав ставитись до мерця. Тепер Гай не боявся його i поводився з ним, як з рiччю.

Гай замотав мерця в мiшок, зав’язав його вiрьовками, i тепер перед ним був новий великий пакунок, що нiчого не мав спiльного нi з живою, нi з мертвою людиною.

Гай погасив свiчку i сховав ii до кишенi, потiм вiн пройшов до виходу i прислухався. Скрiзь було тихо, i нiщо не турбувало нiчноi тишi, десь далеко цокав об брук запiзнiлий вiзник.

Гай вернувся назад, узяв мерця на спину, як вантаж, i, важко згинаючись пiд ним, вийшов з анатомiчного театру на вулицю.

На вулицi було темно й безлюдно.

Нiкого було боятися, нiкого було стерегтися, i Гай, вийшовши з анатомки, тепер почував себе трохи спокiйнiше. Мрець наче насiв йому на плечi й душив своiм важким тiлом.

На розi вулицi Гая вже давно чекав вiзник, що солодко спав, схиливши голову на груди. Спав вiзник i спав кiнь. Гай обережно поклав свiй дорогоцiнний пакунок в екiпаж i розбудив вiзника. Вiзник перелякано схопився, але швидко заспокоiвся, побачивши Гая.