Двері в день. Міс Адрієна

З ним вийшло кiлька робiтникiв, i до кого з них говорив Теодор, сказати було дуже легко, бо розмова була загальна, й, значить, це призначалося для всiх.

Розмова була про те, що останнiм часом дуже поширилося шпигунство, що Чека повикривала багато змов, що публiка, яка мрiе про непорушнiсть усього життя, недавно спалила ксьондза за те, що вiн зрiкся сану, що й серед робiтникiв е ще так званi меншовики, якi цiлують руку попам i жалiють нещасних Сергiя Модестовича або Фелiкса Едуардовича, колишнiх заводчикiв або головних iнженерiв.

Весело розмовляючи з товаришами, Гай пройшов через двiр майстерень, i коли вiн проходив повз сторожа коло брами, той гукнув його. Теодор пiдiйшов.

– Тобi лист, – сказав сторож, простягаючи трохи зiм’ятого листа.

Гай покрутив у руцi листа i, побачивши, що немае марки, запитав:

– Принiс хто, чи що?..

– Якийсь дядько, – вiдповiв сторож.

Гай подякував i, вийшовши з брами, поволi пiшов вулицею. «Хто б це мiг писати», – подумав вiн, потiм зупинився i, побачивши, що нiхто не заважае, розгорнув листа.

Тiльки наважився вiн читати, як до нього пiдiйшла молода жiнка, яка вийшла з одного з будинкiв, що стояли поблизу заводу, i потягнула Гая за рукав. Теодор швидко зiм’яв у руцi листа i подивився в бiк жiнки. Перед ним стояла молода жiнка, дружина старого майстра заводу, в якого Теодор часто обiдав.

– І доки ми чекатимемо вас? – сказала жiнка. – Ще встигнете начитатися любовних цидулок! – Вона ревниво глянула на руку Теодора, що в нiй бiлiв папiр.

– Люба Оксано, – сказав Теодор, – можливо, що ви дуже помиляетесь, бо я ще сам не знаю, що це за лист, звiдки вiн i вiд кого.

– Ну, вiд кого ж у вас може бути лист? Ви, всi молодi, ласi поглядати на голi ноги дiвчат. Ну хiба ж ви не з охотою тепер дивитесь на моi ноги? Ну, ну, одвернiться, безсоромнику! Побачить чоловiк, шию вам скрутить, а мене вижене.

Пiсля такого попередження Теодор Гай тепер справдi дивився на ii бiлi голi ноги в якихось грубих черевиках, що човгали по камiнню вулицi.

Досi, коли вiн дивився на ноги цiеi жiнки, вiн просто не помiчав iх, нiби вона була взагалi безнога i пересувалася, припустiмо, за допомогою колiщат. Але тепер вiн мимоволi розглядав ii стрункi з гарними рожевими жилками ноги, що звужувалися коло п’яток, утворюючи на щиколотках чудовi ямки, що вилискували на сонцi своею бiлiстю. Далi iх заховував черевик, але не помилившись можна було сказати, що й там вони не менш цiкавi й гарнi.