Двері в день. Міс Адрієна

– Тепер я теж переконаний, – сказав Теодор, – що в жiнки з усiеi краси ii та розкошiв найкраща принада – це ii ноги. Недурно це я так часто чув од товаришiв.

– Ой, не дивiться! – на цей раз скрикнула жiнка, може навмисне, а може ненароком скинувши великого черевика i знову швидко одягаючи його. – Падае! – додала вона, щоб виправдати себе.

– Ви iх прибийте цвяшками до п’яток, – пожартував Теодор, – бо коли iм забажаеться спадати частiш, то всiм чоловiкам спокою не буде.

На це вона тихо засмiялась, блиснувши на мент своiми великими, як шматки антрациту, очима.

Смiх у неi був дивний та зворушливий, вiн тихо дзюрчав у неi з грудей, одразу викриваючи своiм тоном характер пристрасноi людини.

Жартуючи з молодою жiнкою, Гай iшов разом з нею до будинку, що з нього вона допiру вийшла. Будинок був ще новий, двоповерховий. В ньому мешкали переважно робiтники. Вони мали невеличкi кiмнати, завжди переповненi жiнками та дiтьми. Тут часто можна було чути галас та плач дiтей, крики та сварки жiнок i стук дверей.

Коли Теодор з жiнкою зайшли до коритару будинку, вiн одразу вiдчув мирний обiднiй настрiй мешканцiв. Навiть крiзь дверi було чути стукання ложок та тарiлок i тиху розмову. Теодор пiдiйнявся дерев’яними сходами на другий поверх i ввесь час у сутiнках коритару вiдчував, що жiнка хитрувала, силкуючись, нiби ненароком, притулитись до нього.

Дверi iм одчинив старий майстер заводу Микола Совз, хоробливо гладка та лиса людина.

Совз мовчки пропустив iх до кiмнати, де на столi парувала вже iжа.

За столом сидiло двое хлоп’ят, виполосканих, чистеньких та зачiсаних. Можливо, що вони допiру, коли вийшов батько, трохи побилися або шпигнули виделками один одного, але тепер вони сидiли тихо й дуже пристойно, тiльки iхнi рожевi щiчки свiдчили, що не все було вже так гаразд, як здавалося з першого погляду.

– Де ж Оленка? – запитав Совз, поглядаючи на Оксану.

– Дiдько ii знае! Я ii гукала, аж у вухах лящало, а вона наче зникла! – вiдповiла жiнка.

– Бiда менi з цiею Оленкою, – говорив далi Совз, важко сiдаючи до столу. – От, шибеник у спiдницi! Гiрше хлопцiв!..

Микола Совз був удiвець. Маючи вiд першоi дружини трiйку дiтей, вiн, не довго мiркувавши, одружився вдруге, бо при його комплекцii йому важко було вправлятися з трьома громадянами новiшого поколiння та й дiти вимагали догляду.