Двері в день. Міс Адрієна

Пострiли на мент заглушили галас, але потiм вiн став ще дужчий.

Теодор теж злiз iз покрiвлi вагону на колiю, щоб довiдатись, в чому справа. Виявилося, що на паровозi помiтили якийсь вогник на колii, але тепер нiкого й нiчого не могли розшукати.

Це була звичайна iсторiя, i люди, як потурбованi мурашки, знову полiзли на своi мiсця. Гай тим часом вiдкрив дверi вагона, щоб перевiрити, чи не залiз хто, чого доброго, та чи не повикидав дорогих речей.

Коли Теодор Гай влiз у вагон i запалив сiрника, потяг так само несподiвано рушив, як i перед тим зупинився.

В цей же час до Теодора у вагон вскочила якась людина. Поки вiн роздивився, що це чужий, потяг уже йшов досить швидко. Щоб розглянути краще, хто це такий, Гай знову запалив сiрника, але на цей раз дiставши перед тим цигарку.

У мигтiннi маленького вогника Теодор побачив перед собою рослу високу людину з довгим хижим обличчям, у селянському одягу. На перший погляд можна було сказати, що це сiльський парубок, але, придивившись краще, можна було переконатися, що ця людина тiльки удае себе за таку.

Влiзши до вагона, цей тип почував себе, як вдома, i не звертав на Теодора нiякоi уваги. З ним не було нiяких речей, крiм здоровенного цiпка, але з певнiстю можна було сказати, що в нього була й iнша, серйознiша зброя.

Вiн трохи постояв, а потiм сiв на якийсь клунок. Побачивши, що Гай курить, вiн теж скрутив цигарку i попрохав вогню.

Його голос був глухий i одривчастий, як гавкання собаки, або навiть якого-небудь дикого звiра з тiеi ж породи.

Хоча Гай чув перед тим, що у нього в кишенi стукали сiрники, але в проханнi незнайомоi людини не було нiчого дивного. Можливо, що вiн хотiв прикурити вiд Теодоровоi цигарки, щоб цим зберегти свого зайвого сiрника, але Теодор замiсть цигарки простягнув йому своi сiрники, удаючи, що цигарка погасла.

Незнайомець запалив сiрника i почав прикурювати. Помiтивши, що Теодор дивиться на нього, вiн швидко повернувсь спиною i загасив огонь, але й кiлькох секунд було досить Гаевi, щоб розглянути його обличчя.

Очi незнайомця блищали, як гострi скалки, i були розмiщенi дуже близько одно вiд одного. Обличчя було довге й коряве, нiби його хтось поколупав чимсь тупим або попiк раз коло разу. Нiс був довгий i трохи звернутий набiк, через лiву брову йшов рубець, i брова складалася нiби з двох половинок. Вiн чомусь часто потирав лiве око, хоча воно в нього було цiлком здорове. Це була проста звичка, характерна для нього.