Двері в день. Міс Адрієна

Увесь вигляд його був вигляд дужоi i самовпевненоi людини, для якоi не iснувало нiяких сумлiнь або вагань.

Поки Гай мiркував над тим, до якоi кляси суспiльства можна було б залучити подiбну постать, потяг iшов далi, на обрii вже розвиднювалось, i сiрi присмерки починали пролазити в темний вагон. Товаришi його спали над головою на покрiвлi, а Гай сидiв i дивився на чорний силюет свого несподiваного гостя. Нарештi гiсть заговорив знову, майже прогавкав:

– Вибачте, що вдерся! Мiсця на двох вистачить.

Втомився йти. Вчасно вскочив. Добрр…

Далi Гай не дочув, бо все кiнчилося якимсь ричанням i вигуком. Чоловiк замовк, нiби вiн сказав велику промову i тепер його нiщо не може примусити продовжувати. Але Гай, здивований його заявою, не зважаючи на те, що той мовчав i, очевидно, не мав намiру розмовляти, все ж таки запитав:

– Хiба ви йшли пiшки?

– Ет, чррт, – видерлося якесь прокляття з рота його сусiди. – Їхав! Їхав у потязi в вагонi… Чрррт…

І чоловiк потер лiвою рукою лiве око, нiби вся лють i вся причина його незадоволення сидiла йому в оцi.

Очевидно, вiн чогось не договорював i не хотiв про це говорити. Гай бiльше й не силкувався його розпитувати. На це й не вистачало часу, бо потяг уже пiдходив до станцii, про що сповiстив гудок паровозу. Коли потяг зменшив швидкiсть близько станцii, таемничий гiсть Теодора, не промовивши нi слова, несподiвано зiскочив з вагона на колiю i зник.

Теодора Гая трошки здивував такий звичай виходити з потягу та дякувати за проiзд.

Вiн швидко пiдiйшов до дверей вагона i, виглянувши, побачив, як чорна постать незнайомця спустилася з насипу i нарештi стала маленькою чорною крапкою в далинi.

Гай все ще замислено дивився в ранковий присмерк, мiркуючи над тим, хто був його гiсть i якi намiри ховае вiн пiд машкарою свого подзьобаного обличчя. Сiльським парубком вiн не мiг бути, це одразу можна було вiдчути, побачивши його руки та безцеремонне поводження. Бандит? Контрреволюцiонер? Якого ж бiса вiн роз’iжджае сам з цiпком, бандити ж бо тепер купи держаться.

Просто мiщанин, переодягнений в сiльський одяг? Не добереш. Коли б Гай мав змогу, вiн напевне непомiтно пройшов би за цiею людиною, простежив би, що вона робить, довiдався б, про що думае.

Скiльки е на свiтi людей, i кожний з них заховуе своi почуття, своi таемницi. Може, вiн убивця або злодiй, i ми так само поставимося до нього, як i до чесноi людини.