Двері в день. Міс Адрієна

У великiй вiтринi такоi крамницi, що знаходиться на люднiй торговiй вулицi, мiж мисливською рушницею й мiдяним тазом для варення, висить картина невiдомого майстра. Картина стара, фарби зблякли, потрiскались, але цим вона лише виграе щодо своеi художности. Люди натовпами збиваються коло вiтрини, i деякi з них називають iмена вiдомих майстрiв, але цi ймена миттю зникають у вуличному гуркотi, i лише картина висить у вiтринi, як посланець у майбутне якогось забутого i може вже померлого автора.

Картина викликае уяви.

Темний вечiрнiй обрiй палае загравою. Червоний колiр напружений i темний. Почуваеться, що нестерпучий жар б’е звiдкись iз землi та обпалюе небо. Сонце провалилося в безодню i там клекотить гарячим вогнем, заливаючи розтопленою палючою лавою небосхил. Червонi пекучi стрiли летять геть у простiр, освiтлюючи своею загравою небо. Вiдблиск заграви падае на могутнi хащi допотопного лiсу. Величезнi дерева, мiцнi й чорнi, як дивовижнi крицевi скелi, вiдбивають на собi вiдблиск заграви.

Спереду чорна прогалина, порожня й темна, як вугляний склеп.

І ось раптом чути хряск i важку ходу, i от ввижаеться потворна морда допотопного чудовиська. Чудовисько велетенських розмiрiв важкою ходою виходить на прогалину. Воно важко сопе, його подих пiдхоплюе луна допотопного лiсу, ii от здаеться, що дихають цi кремезнi чорнi дерева, цi муругi крицевi скелi.

Раптом страшний рик струшуе лiс. Од цього звуку все дрижить. Дрижать дерева й дрижить земля, ii трусить землетрус звукiв, що видираються з пащi чудовиська.

Перше чудовисько натрапило на другу величезну потвору. Крики розлютоваваних потвор примушують тремтiти землю. Потвори сходяться, i вiд iхнього сопiння й тупоту стогне лiс. Клацання зубiв, сердитий рев, важкi удари зливаються в чорну рухливу масу, яку раптом обливае червона кров, що бурхливо вириваеться з поранених тiл. Кров гаруе й свiтиться червоним блиском, який зливаеться з загравою, i ось тепер здаеться, що обрiй, нетри землi, лiс i потвори палахкотять гарячою кров’ю. Раптом все завмирае… i лишаеться сама картина.

Фарби зблякли, потрiскались, припали порохом, потемнiшали. Величезне чудовисько – потвора-переможець стоiть над забитим ворогом, i з його горлянки видираеться непереможний рев. На землi, що заллята кров’ю, лежить мертва, переможена, друга потвора. Сонце клекотить жаром у нетрах всесвiту i заливае кривавою загравою темне небо.

Автор картини невiдомий.