Жак-фаталіст і його пан

Розмiрковуючи над вихованням власного сина, небiж Рамо розвивае думку щодо впливу спадковостi на формування характеру, при цьому вiн посилаеться на «батькiвську кров» та «первiсну молекулу»: «Виховання раз у раз перетинатиметься з нахилом молекули, дитину мов тягтимуть двi протилежнi сили, i вона пройде всi кривини на життевому шляху, як безлiч тих, що я бачив, однаково незугарних як у добрi, так i в злi. Це тi, що ми називаемо «нiкчемами», найстрашнiшим з усiх епiтетiв, бо вiн означае пересiчнiсть i останнiй ступiнь зневаги».

Рамо прагне узгодити виховання власного сина з цiнностями суспiльства, в якому вiн живе. Саме багатство вiн вважае запорукою пошани в суспiльствi: «Якщо це виховання погане, то виннi в цьому звичаi моеi нацii, а не я. Хай вiдповiдае за це хто хоче. Я ж хочу, щоб син мiй був щасливий або, це те саме, шанований, багатий i могутнiй… Якщо ви, мудрецi, мене ганитимете, то люди й успiх виправдають мене. Вiн матиме золото, ручуся вам. Якщо багато золота матиме, йому нiчого не бракуватиме, навiть вашоi пошани й поваги».

У «Небожi Рамо» Дiдро пiдiймае в першу чергу проблеми долi особистостi, якi буде розробляти в пiзнiшому романi виховання. Говорячи про свого героя словами фiлософа, автор зауважуе: «Вiн визнавав своi i чужi пороки, але не був лицемiром. Вiн був не менш i не бiльш гидкий, як вони, тiльки щирiший, послiдовнiший i часом глибокий у своему збоченнi. Мене брав острах, що то буде з його дитини при такому вчителi. Певна рiч, з вихованням, так точно пристосованим до наших звичаiв, вона мусить далеко пiти, якщо тiльки ii передчасно не переймуть по дорозi».

Характерно, що Рамо не позбавлений гiркого усвiдомлення власного принизливого становища. Злиднi змушують його прилаштовуватися до забаганок тих, в кого грошi й влада. Вiн свiдомо порiвнюе мистецтво блюзнiрства з мистецтвом музики: «… Найважливiша i найважча рiч, за яку добрий батько найбiльш мусить дбати, полягае…в тому, щоб показати iй вiрну мiру, мистецтво уникати ганьби, неслави й законiв.

У суспiльнiй гармонii треба вмiти вставляти, готувати й покривати дисонанси. Нема нiчого простiшого, як послiдовнiсть довершених акордiв – треба чогось рiзкого, такого, щоб порiзняло свiтляну в'язку й розпорошувало ii променi».

За уважного аналiзу фiгура небожа Рамо виявляться швидше трагiчною, нiж комiчною. Вiн водночас i блазень, i жертва долi. «Нiчого сталого немае в цьому свiтi: сьогоднi на вершинi, а завтра в болотi.