Жак-фаталіст і його пан

З цiеi причини й постановила я перебороти свое самолюбство та огиду й розпочати оцi записки, де без хисту й умiння, з дитячою простотою своiх лiт i щирiстю своеi вдачi змальовую частину свого нещастя. Може, заступник мiй того зажадае, а може, й менi самiй у голову спаде закiнчити iх згодом, коли далекi подii вже притлумляться в моiй уявi, – тодi, гадаю, цей короткий пiдсумок iх i глибоке враження, що залишиться вiд них на все мое життя, допоможуть менi досить чiтко iх пригадати.

Батько мiй був адвокат. З матiр'ю вiн побрався вже в лiтах, i з нею мав трьох дочок.

Достатку в нього було бiльше нiж треба, щоб iх добре влаштувати, та для цього вiн мусив хоч би однаково любити iх, а сказати це про нього я аж нiяк не можу. Рiч певна: розумом, обличчям, вдачею i здiбностями я краща була вiд сестер, i це батькам моiм завдавало, як менi здавалося, прикростi. Тi переваги над сестрами, що дала менi природа й моя пильнiсть, обертались для мене на джерело смутку, тому й бажала я ще з дитинства в усьому на них бути схожою, щоб i мене теж так, як iх, любили, жалiли, обдаровували та прощали. Коли скаже, було, хтось матерi: у вас дiти чарiвнi, то на мене цi слова нiколи не поширювались. Інодi я мала добру нагороду за ту несправедливiсть, але за похвалу, яку я дiставала, менi було стiльки клопоту, коли ми лишалися самi, що вже волiла я краще байдужостi, образи навiть. Що бiльше прихильностi виявляли до мене гостi, то лихiшi ставали батьки, коли гостi розходились. О, скiльки плакала я, що не народилася бридкою, грубою, дурною, гордовитою, одне слово, з усiма тими хибами, завдяки яким iх любили батьки! Я питала у самоi себе: чому батько й мати, люди, зрештою, чеснi, справедливi й побожнi, такi несправедливi до мене? Сказати вам, пане? З окремих слiв, якими спересердя прохопився батько, бо був вiн гнiвливий, з деяких обставин, що належали до рiзних перiодiв мого життя, з балачок мiж сусiдами i слугами я здогадувалася про причину iхньоi неласки до мене, i це, слiд сказати, навiть трохи виправдовувало iх у моiх очах. Може, батько мiй не зовсiм певен був щодо мого народження, може, я нагадувала своiй матерi про якусь ii провину, про невдячнiсть людини, якiй вона надто довiрилася. Хiба я знаю? Та коли здогади цi й необгрунтованi, що я втрачаю, звiряючи iх вам? Це писання ви спалите, а я обiцяю спалити вашi вiдповiдi.

На свiт ми з'явилися одна по однiй невдовзi, тож i дорослими стали всi трое разом. Нагодилися женихи. За старшою сестрою упадав один чарiвний юнак.