Жак-фаталіст і його пан

Я ввiйшла до своеi новоi в'язницi, де пробула пiвроку, щодня марно просячи ласки поговорити з нею, побачити батька чи написати йому. Менi приносили iсти, прибирали. У свята служниця водила мене до меси й мене знову замикала. Я читала, працювала, плакала, спiвала iнодi. Отак i збiгали моi днi. Тiльки те мене пiдтримувало, що я вiльна i що моя доля, хоч яка вона тяжка, може змiнитися. Але вирiшено було, що я маю стати черницею, i я нею стала.

Така нелюдянiсть, така затятiсть з боку батькiв остаточно пiдтвердили моi здогади про мое народження – чимось iншим я не могла цього пояснити.

Очевидно, мати боялася, щоб я не завела колись мови про роздiл майна, щоб не зажадала своеi частки i не прирiвняла себе як дитину нешлюбну до дiтей законних. Але те, що було лише здогадом, обернулось на певнiсть.

Поки була замкнена в домi, релiгiйнi обряди я виконувала мало, проте напередоднi великих свят мене посилали сповiдатись. Я вже казала вам, що духiвник у мене був той, що й у матерi. Я поговорила з ним, розказала, як жорстоко поводяться зi мною батьки ось уже упродовж трьох рокiв.

Вiн знав це. Надто ж на матiр я поскаржилася гiрко i прикро. Цей священик узяв чернечий постриг пiзно, тому був людяний. Вiн вислухав мене спокiйно й сказав:

– Дитино моя, пожалiйте свою матiр, пожалiйте бiльше, нiж ви зараз ii ганите. У неi добра душа, будьте певнi, що чинить вона так проти своеi волi.

– Проти волi! Що ж ii до цього змушуе? Хiба не вона мене народила? Яка рiзниця мiж мною i сестрами?

– Велика.

– Велика! Не розумiю вашоi вiдповiдi…

Я вже хотiла порiвнювати себе з сестрами, але вiн спинив мене й сказав:

– Ну, ну, жорстокiсть до порокiв ваших батькiв не належить.

Спробуйте терпляче скоритися своiй долi, i вже це буде вашою заслугою перед Богом. Я побачу вашу матiр, i будьте певнi, що вживатиму на вашу користь увесь той вплив, що маю над ii розумом…

Цi його слова про велику рiзницю мiж мною i сестрами нiби висвiтлили таемницю. Я вже певна була, що здогади про мое народження правдивi.

Наступноi суботи, надвечiр, годинi о п'ятiй з половиною прийшла приставлена до мене служниця i сказала:

– Панi велiла вам одягтися…

Через годину:

– Панi звелiла вам iти зi мною…

Коло ворiт стояла карета. Сiвши в неi разом зi служницею, я довiдалась, що ми iдемо до Фейянського монастиря[14 - Фейянський монастир знаходиться неподалiк вiд палацу Тюiльрi в Парижi.], до отця Серафима. Вiн нас чекав, був сам. Служниця лишилася, а я зайшла до приймальнi.