Жак-фаталіст і його пан

Я завжди була за статут проти деспотизму. Невдовзi я зажила слави бунтiвницi, а може, трохи й грала в неi. Раз у раз викликали вiкарiiв, пана архiепископа. Я ставала перед ними, боронилася, боронила своiх товаришок, i нi единого разу мене не засуджено, така бо розважлива була я у своiх учинках – стосовно обов'язкiв годi було до мене прискiпатися, я виконувала iх сумлiнно. Щодо дрiбних пiльг, що iх по своiй волi дае чи не дае настоятелька, то я iх i не просила. До приймальнi нiколи не виходила, одвiдин не мала, бо не знала нiкого.

Але я спалила волосяницю й викинула канчука, iншим те саме радила, про янсенiзм та молiнiзм i слухати не хотiла нi гарного, нi поганого. Коли питали мене, чи корюся конституцii, я вiдповiдала, що корюся церквi; чи визнаю буллу[21 - …чи визнаю буллу… – Маеться на увазi булла папи Клiмента XI «Unigentius» (1713), видана на вимогу ордену езуiтiв. Булла засуджувала янсенiстiв як еретикiв i прокламувала верховенство церкви над державою. Вона розколола Францiю на два ворожих табори. ] – що визнаю Євангелiе. Прийшли до мене в келiю, виявили Старий i Новий Заповiт. Я прохопилась нескромною мовою про близькiсть декого з фавориток. Настоятелька мала довгi й частi побачення з одним молодим церковником, i я розiбрала iх причину й приключку. Я не проминула нiчого, що могло викликати страх, ненависть до мене й бажання погубити мене, i в цьому дiйшла краю.

Скаржитись на мене начальникам перестали, але подбали про те, щоб жилося менi тяжко. Заборонили черницям пiдходити до мене.

Невдовзi я лишилась на самотi. Було в мене трохи подруг. Гадаючи, що вони порушують нишком постанову й навiдують мене вночi або в забороненi години, бо вдень розмовляти зi мною не можуть, – нас почали вистежувати, застали мене то з одною, то з другою. Із цiеi необачностi зробили все, що хотiли, i покарали мене за неi жорстоко – присудили менi цiлими тижнями вистоювати вiдправу навколiшках, окремо вiд усiх посеред хору, жити хлiбом i водою, сидiти замкненiй у келii, виконувати в монастирi найгидкiшу роботу. З тими, кого називали моiми спiльницями, повелися не краще. Коли вини за мною не було, ii менi накидали: давали менi раз у раз несполучнi накази й карали за невиконання iх, переставляли години вiдправи, трапези, змiняли потай вiд мене весь монастирський розпорядок, i, попри всю свою пильнiсть, я щодня виходила винна й щодня мене карали.

Менi вiдваги не бракуе, але нiяка вiдвага не встоiть проти жорстокостi, самоти й переслiду.