Жак-фаталіст і його пан

Добре зробила я, що так розважила! Коли ми виходили з церкви, настоятелька сказала менi:

– Сестро Сюзанно, iдiть за мною…

Я пiшла. Потiм, спинившись у коридорi коло одних дверей, вона промовила:

– Оце ваша келiя, а там житеме сестра Жерома…

Я ввiйшла. Вона за мною. Ми обидвi мовчки сiли, аж увiйшла черниця з одежою, яку поклала на стiльця, i настоятелька сказала менi:

– Сестро Сюзанно, роздягнiться, уберiться в цей одяг.

Я зробила це при нiй. Тим часом вона пильнувала за кожним моiм рухом. Сестра, що принесла менi одежу, стояла на дверях.

Вона ввiйшла, взяла мое вбрання, як я скинула, вийшла, а за нею настоятелька. Причини цiеi процедури менi не сказали, та я й не питала. Тим часом у моiй келii все обшукали, розпороли подушку й матраци, перетрусили все, що тiльки можна; пройшли всюди, де я була ходила – до сповiдальнi, до церкви, до садка, до колодязя, до кам'яноi лави. Частину цих пошукiв я сама бачила, про решту здогадувалась. Не знайшли нiчого, але лишилися певнi, що таки е щось. Кiлька днiв мене й далi вистежували, ходили назирцi, заглядали скрiзь, але марно. Зрештою, настоятелька надумала, що дiзнатися правди можна тiльки вiд мене. Якось зайшла до мене в келiю i сказала:

– Сестро Сюзанно, у вас е хиби, але ви не брехатимете. Скажiть же менi правду – що ви зробили з папером, що я дала вам?

– Я вам сказала, панiматко.

– Не може бути, адже ви просили в мене багато паперу, а в сповiдальнi були лише хвилинку.

– То правда.

– Що ж ви зробили з ним?

– Те, що я казала вам.

– Гаразд, заприсягнiться менi святою покорою, в якiй ви дали Боговi обiтницю, що це так, i я повiрю вам, не зважаючи нi на що.

– Вам не дозволено, панiматко, вимагати присяги в такiй дрiбницi, а менi не дозволено давати ii. Я не можу заприсягтися.

– Ви дурите мене, сестро Сюзанно, i не знаете, до чого себе цим призводите. Що ви зробили з папером, що я вам дала?

– Я вже сказала.

– Де вiн?

– У мене його немае.

– Що ж ви зробили з ним?

– Те, що й роблять з писанням, коли воно вже використане й непотрiбне.

– Заприсягнiться менi святою покорою, що ви весь папiр списали на сповiдь i у вас його немае.

– Знову кажу вам, панiматко, що й це справа не важливiша вiд першоi, i я заприсягтися не можу.

– Заприсягнiться, – сказала вона, – а то…

– Не заприсягнуся.

– Не заприсягнетесь?

– Нi, панiматко.

– Так ви виннi?

– У чому ж я винна?

– В усьому. Немае нiчого, у чому б ви не завинили.