Жак-фаталіст і його пан

– Чому ви не буваете нi на месi, нi на службах Божих?

– Мене не пускають.

Настоятелька хотiла щось сказати. Вiн спинив ii властивим йому тоном:

– Мовчiть, панiматко… Чому ви виходите вночi з келii?

– У мене вiдiбрали воду, глек на воду й посуд на природнi потреби.

– Чому вночi чути галас у вашому коридорi й у келii?

– Менi навмисне не дають спати.

Настоятелька знову хотiла заговорити, вiн ще раз сказав iй:

– Я вже казав вам, панiматко, – мовчiть. Вiдповiдатимете, коли запитаю…

– Що то за черницю вирвали з ваших рук i знайшли повалену додолу в коридорi?

– Це – наслiдок жаху, який навiяли iй щодо мене.

– Вона ваша подруга?

– Нi, панотче.

– До неi в келiю ви коли-небудь заходили?

– Нiколи.

– І нiколи не робили чогось непристойного чи то iй, чи iншiй якiй?

– Нiколи.

– Чому вас зв'язали?

– Не знаю.

– Чому ваша келiя не замикаеться?

– Я зламала в нiй замок.

– Чому ви його зламали?

– Щоб вiдчинити дверi й пiти на вiдправу в день Вшестя.

– Так ви того дня були в церквi?

– Так, панотче…

Настоятелька сказала:

– Це неправда, панотче. Вся громада…

Я урвала ii:

– … потвердить, що дверi до хору були замкненi, що вони знайшли мене долi коло дверей, i ви наказали iм iти по менi. Дехто так зробив, але я прощаю iм i вам, панiматко, що ви наказали. Я прийшла не iнших виказувати, а себе боронити.

– Чому у вас немае нi чоток, нi розп'яття?

– У мене вiдiбрали.

– Де ваш молитовник?

– Вiдiбрали.

– Як же ви молитесь?

– Молюся серцем i духом, хоч молитись менi й заборонено.

– Хто заборонив?

– Панiматка.

Настоятелька знову хотiла заговорити.

– Панiматко, – сказав вiн iй, – правда чи неправда, що ви заборонили iй молитися? Скажiть: так чи нi?

– Я гадала й мала пiдставу гадати…

– Не про те йдеться. Ви заборонили iй молитися – так чи нi?

– Заборонила, але…

– Але, – урвав ii архiепископ, – але, сестро Сюзанно, чому ви боса?

– Менi не дають нi панчiх, нi черевикiв.

– Чому бiлизна й одiж у вас такi подертi й бруднi?

– Вже три мiсяцi менi не дають бiлизни, а в одежi я мушу спати.

– Чому ви спите в одежi?

– Бо не маю нi заслони, нi ковдри, нi матрацу, нi постелi.

– Чому не маете?

– Вiдiбрали в мене.

– Їсти вам дають?

– Я прошу, щоб давали.

– Виходить, не дають?

Я мовчала, вiн додав:

– Не може бути, щоб з вами так суворо поводились, коли б ви не вчинили якоiсь тяжкоi провини.