Жак-фаталіст і його пан

Бiйтеся, пане маркiз, щоб не настала фатальна хвилина. Хоч ви й очi тодi виплачете за моею долею, хоч i сточить вас гризота, я не вийду вже з безоднi, в яку впаду, – вона навiки замкнеться над зневiреною.

– Ідiть, – сказав менi архiепископ.

Один iз церковникiв допомiг менi пiдвестися, i архiепископ додав:

– Я допитав вас, зараз допитаю вашу настоятельку… i не вийду звiдси, поки не вiдновлю тут ладу…

Я пiшла. Монастир був у тривозi; усi черницi стояли на порогах своiх келiй, перемовлялись одна з одною через коридор.

Тiльки-но я з'явилась, як вони позникали, i почувся довгий стукiт дверей, що одна по однiй з гуркотом зачинялись. Я ввiйшла в келiю, стала навколiшки коло стiни й попросила Бога зважити на мою скромнiсть у розмовi з архiдияконом i показати йому мою безневиннiсть i правоту.

Я молилася, коли архiдиякон з двома своiми супутниками з'явились у моiй келii. Я вже казала, що не мала нi застiлки, нi стiльця, нi налою, нi заслони, нi матрацу, нi ковдри, нi постелi, анi якоiсь посудини.

Дверi моi не замикались, у вiкнах майже всi шибки були побитi. Я пiдвелася, i архiдиякон, спинившись вiдразу й обурено глянувши на настоятельку, промовив:

– Ну, панiматко?

– Я цього не знала, – сказала вона.

– Не знали? Неправда. Хiба хоч один день ви не заходили сюди i чи не звiдси саме прийшли вранцi?.. Скажiть, сестро Сюзанно, панiматка була у вас сьогоднi?

Я не вiдповiла нiчого. Вiн не домагався, але молодi церковники, опустивши руки, похиливши голови й утопивши в землю очi, достатньо виявили свiй бiль i подив.

Вони всi вийшли, i я почула, як архiепископ казав настоятельцi в коридорi:

– Ви негоднi своiх обов'язкiв, вас треба було б усунути. Про це я подам скаргу владицi. А все це неподобство виправити ще перед моiм вiд'iздом. – І, йдучи далi, вiн хитав головою, приказував: «Це жахливо! Християнки! Черницi! Людське створiння! Жахливо!»

Пiсля цього розмов уже не було нiяких, але менi дали бiлизну, iншу одежу, заслону, ковдру, постiль, посуд, мiй молитовник, моi благочестивi книжки, чотки, розп'яття, засклили вiкна, одно слово, вiдновили мене у звичайному становищi всiх черниць.

Виходити до приймальнi теж дозволили, але тiльки в справах.

А справи посувалися повiльно. Пан Манурi подав першу заяву, яка вплинула мало. У нiй було забагато розуму, не досить патетики й майже зовсiм не було доводiв. Але не адвокат, дуже вправний, був тому причиною.