Жак-фаталіст і його пан

Чи не збуджуеться в них, навпаки, у тишi, спонуцi й неробствi сила, невiдома мирянам, захопленим безлiччю розваг? Де ще побачить хто голови, опанованi нечистими примарами, що iх переслiдують i непокоять? Де ще побачимо глибоку нудьгу, блiдiсть, охлялiсть, усi цi симптоми заскнiлоi i виснаженоi природи? Де ще ночi тривожать зойки, а днi стiкають безпричинними слiзьми, що ллються вiд невiдомого смутку? Де ще природа, обурена примусом, до якого вона не створена, ламае поставленi iй перепони, шаленiе, призводить життевi сили до розладу, що проти нього вже немае засобу? Де ще туга й злiсть понищили всi громадськi прикмети? Де ще немае нi батька, нi брата, нi сестри, нi родича, нi друга? Де ще людина, вважаючи себе лише за хвилинну й минущу iстоту, ставиться до найголовнiших свiтських зв'язкiв, як мандрiвець до пересiчних речей – без прихильностi? Де, як не в цiй обiтницi, поселилися ненависть, огида й марення? Де, як не тут, мiсце рабству й деспотизму? Де нiколи не вгасае лють? Де жеврiють у тишi всi пристрастi? Де осередок жорстокостi й цiкавостi?

«Історiя цих притулкiв не знае, – казав потiм пан Манурi у своiй захиснiй промовi, а в iншому мiсцi додавав: – Дати обiтницю бiдностi – це зобов'язатися пiд присягою бути ледарем i злодiем; дати обiтницю чеснотi – це пообiцяти Боговi постiйно порушувати наймудрiший i найважливiший з його законiв; дати обiтницю покори – це вiдмовитись вiд притаманноi людськоi прерогативи – свободи.

Додержувати цих обiтниць – злочин; не додержувати – присягопорушення. Монастирське життя – життя фанатика й лицемiра».

Одна дiвчина попросила в батька дозволу вступити до нас. Батько сказав, що згоден, але дае iй три роки на роздум. Цей наказ видався дiвчинi, сповненiй запалу, суворим, а втiм, мусила скоритися. ii покликання не схибило, тож вона знову звернулася до батька й сказала йому, що три роки минуло. «Дуже добре, дитино моя, – вiдповiв вiн. – Я дав три роки, щоб випробувати тебе.

Сподiваюсь, i ти даси менi стiльки ж рокiв на обмiркування». Це видалося ще суворiшим. Полилися сльози, але батько був людиною твердою на словi. Через шiсть рокiв вона вступила до монастиря i взяла постриг. Була вона добра черниця, проста, побожна, ретельна в обов'язках. Але сталося так, що сповiдники зловжили ii вiдвертiстю i повiдомили духовний суд про те, що дiеться в монастирi. Нашi начальницi запiдозрили ii, замкнули, заборонили ходити до церкви.