Камiнна душа

Уже вигнали газдинi з хати божку посту, що на збиток людям апетит наганяе – iв би, та й iв, та й iв. Шурхаючи лопатою по всiх кутках, приговорювала Анниця:

– Ей ти, нетленна божко! Іди собi надвiр – вже тобi тут не вольно бути анi раз.

А вiдтак здiймала з себе пояс i перев’язувала греди у кутi, над ложем супружеським.

– Не зав’езую греди, але себе в’ежу з газдов, аби-смо жили, iк дотепер. Та шоби вiн не мiг другiй дати, а друга йому, аби лиш зо мнов i жив, i газдував, i не дав си нiкому анi перемовити, анi переговорити, та й нас аби нiхто не розiрвав, як цесi греди з цим поесом нiхто не розiрвав.

Таки боялася трохи за свого Штефана. Хоч i був то солiдний газда i нiби не заходив собi нi з ким, тримався своеi Анницi, але – все лiпше, як безпечнiше. Бо то бiда не по камiнню ходить, а по людях, щезла би.

Наступала тривожна хвиля – витягати паски.

Перехрестившися разiв, може, сто i штиринацiть, посягла Анниця у пiч i тремтячими руками витягла першу паску.

Все, що було живого у хатi, навiть кiтка, сунуло до припiчка. А на нiм – дишачи теплом в усi боки, красувалася пишна перша паска. Перша паска!

Є що показати на столi, е чим перед людьми похвалитися, е про що говорити цiлий тиждень. Уже заранi уявляла собi Анниця Одокiйчине лице – як вона увiйде до хати i насамперед зиркне на паску.

– Ой, у тебе, Анничко, паска нiвроку. А в мене шош сего лiта не так…

А у неi так щогид[19 - Щороку.]. Бо одно – не вмiе, а друге – не-харна, а коло того тра охайностi.

І, зложивши руки напередi, скромненько вимовить Анниця:

– Ей де, кумочко!.. От так, аби-аби, – а в самоi аж рот до вух хоче си розкегнути.

Повитягала меншi паски, повитягала перепiчки. Трошки потривожилася була, як тягла паскевник: натикано в нiм глухим кiнцем яець стiльки, скiльки е душ у хатi. Та котре яйце трiсне, – та душа мае вмирати сего року.

На щастя, усе було цiле. Словом, не знала вже Анниця, як i радуватися.

І сама стала така добра, що сорочку би попросив – вiддала б. Та що! Навiть Штефан, завше суворий i мовчазливий, мов посвiтлiшав i, задоволений, сидiв на лавi. Хотiв курити, але жiнка не звелiла: каже, що не вiльно. Ну, як не вiльно, то й не вiльно.

Пiшла винесла дорiнник iз комори. Е – то не простий дорiнничок був! Брат Анничин, що у Космачi сидить, канцер був до таких роботий: таке вдасть, як схоче, що вже раз.