Камiнна душа

А над цим дорiнником сидiв був щось мiсяцiв чотири – але ж бо й виробив! Хоч би королiвна сама несла паску до церкви у сiм дорiнничку, то би си не повстидала! То вже тi був вицвекований, та пацьорочками побиваний мудро, та й ще раз мудро. Давали барана Анницi за цес паскевник, але де!

Тепер почала його опоряджувати. На сам спiд дору поклала хлiба, худоб’еноi паски, сира букату, ковбасу, рак-ву з маслом, солонину, яйця, а мiж ними сире одно – бо то проти згаги добре. Флешу з тов водов, що яйця си варили, – вiд очей помагае; збоку натикала хрiну з косицями, часнику i всього-всього, що треба.

А опорядивши паскевник, поклала його в одно вухо бесаг, а в друге – першу паску, перепiчки, свiчки, куснi, солонини, будженицi. Штефан важив тото на руцi, довго похитуючи, з серйозним лицем; Анниця запитливо дивилася.

– Шош… от iк цесе переважуе.

– Йке?

– Аз дорiнником. Тра шош докласти.

Анниця докладала, а Штефан знов важив на руцi.

Нарештi бесаги виваженi, завiшенi на кiлку, хату опоряджено, все готове. Лягають спати. Там того спання буде – от, аби очима клiпнути. Як у верхах сидять газди, то май опiвночi встають, бо докив си вмити, докив си прибрати, докив газдиня дiвкам волосе опоредит, то вже, диви си, чес i до церкви.

А церква – уже прибрана, прикрашена: дяк з дячихою та з дяченятами i паламар з тою ж гiерархiею вже доклали рук, що й самi любуються тепер на свою роботу.

Днина обiцяла бути файною.

Добрим свiтлом розсипалося сонце по яснiй зеленi трав, грало на нiжних нових пуп’янках смерек; де-не-де вже й дерева були в листочках, а поважна задумлива зелень старих смерек давала тло. Тихо стояли гори, мов говорячи: «Бачили ми, бачили… бачили не раз… Ще й не те ми бачили… ого…»

Вже починала з’iздитися гуцулiя. По всiх плаях i плаiвках зачервонiлися сардаки, фустки, мов по величезнiм зеленiм мурашковiнню порозповзалися черленi комашки.

І обличчя у всiх радiснi, веселi, кричать усi дзвiнко та голосно, цiлуються моцно, зi смаком. Аж нема де коням ставати коло церкви – тiлько iх напретало си.

Паламар навив цiлий оберемок витиць i тепер продае; люди купують, лiплять на паскевники. Обдiлюються всi взаемно дорою з приговорами, з бажаннями всього найкращого, з ласкавими усмiхами, цiлуючи одно одного по руках.

Маруся стояла на узгiр’ю, i в неi аж дух захоплювало.