Сонцем стань!

На змiну класикам прийшли молодi завзятi талановитi поети, кожен з яких по-своему бачив розвиток мистецтва, по-своему неповторно поеднував слова, мережачи прекраснi твори смiливими метаформи, епiтетами, експериментуючи з формою та змiстом: автори працювали в рiзних стилях i напрямках, торкалися тих проблем i питань, якi iх найбiльше хвилювали, використовували незвичайнi вiршовi форми, якi ще навiть не стали популярними у свiтi. На змiну великим класикам Івану Франку та Лесi Украiнцi, зберiгаючи й продовжуючи iхнi традицii, приходять високоосвiченi, блискучi «неокласики» Микола Зеров та Максим Рильський.

Поруч iз ними працюе яскравий футурист Михайль Семенко, який шукае нових форм, вiдкидаючи класику попередникiв. Тут можна зустрiти рiзнокольоровий i музично наповнений «кларнетизм» Павла Тичини та «залiзнi строфи» Євгена Маланюка. Патрiотичнi, сповненi вiри й надii заклики Миколи Вороного, iсторичнi розвiдки Олександра Олеся, сумнi мотиви Євгена Плужника, юнацькi окриленi поезii Богдана-Ігоря Антонича…

Подii в краiнi мусили багатьох поетiв виiхати за межи рiдноi землi.

Олександр Олесь, Євген Маланюк, Олег Ольжич працювали за кордоном, продовжували писати украiнською мовою. Вони зберiгали й удосконалювали ii, навiть на чужинi демонстрували ii красу й мелодiйнiсть, розмiрковуючи про долю Батькiвщини, сумуючи за Вiтчизною, сподiваючись на краще майбутне. Багато хто з митцiв цього перiоду повiрив у змiни в державi, у вiдродження, продовжував творити, намагаючись своiм словом, своiм талантом допомогти рiдному краю. Однак сьогоднi ми з сумом говоримо про перiод «Розстрiляного Вiдродження», бо пiд жорстокий та безжальний радянський прес потрапили блискучi поети нашоi Батькiвщини: Микола Вороний, Микола Зеров, Михайль Семенко, Євген Плужник… Система зламала нiжного й яскравого Павла Тичину, який зiйшов на свою «Голгофу слави»; перемолола неповторного лiрика Володимира Сосюру, зiгнула вихiдця з дворянськоi родини Максима Рильського. На жаль, трагiчних мистецьких доль так багато, що кiлькох томiв не вистачить, аби розповiсти про бiль i вiдчай великих талантiв, знищених або змушених писати те, що вимагали. Не можна забути й iмена заборонених у радянськi часи, викреслених з iсторii украiнськоi лiтератури Олега Ольжича й Олени Телiги, якi загинули пiд час Другоi свiтовоi вiйни, захищаючи Батькiвщину вiд загарбникiв.