Сонцем стань!

Монологи про кохання

(Уривок)

Не захвати солодкого зомлiння,

Не пестощiв пекучая жага

З’ясують нам тi чарiвнi болiння,

Якi любов у серця вимага.

Кохання – спiв, зальот душi – не тiла,

Зоря з-за хмар, веселка дощова;

Вона ростить у нас незримi крила

І до краiн незнаних порива.

Душа у нас болить вiд самотини,

Рвучися все з земних важких залiз,

Вона жада поради i дружини,

Жада розкош в багаттi спiльних слiз…

Зi мною ти, моя красо-богине, —

Що мовити? Душа у нас одна —

І цiлий мир в очу твоему гине,

І свiт новий, баечний вирина…

О люба нiч! Ти появляеш мрii

Й невиразнi краси в зористiй млi…

Як чарiвно ген променi блiдii

Мереживом срiбляться по землi!

В обiймища сплелись сутiнiв зграi,

Отрутою пашать нiчнi квiтки,

І шепотять про втiхи в темнiм гаi

До мiсяця закоханi мавки…

Все повно чар i виростае з мiри,

Минулее з прийдешнiм iзлилось;

Душа зорить в дитиннiм сяйвi вiри,

Бажаеться незбутнього чогось…

Зрiднили нас незмисленi хвилини

І захвати розкошiв неземних;

Вчуваються i пiснi янголинi,

І тихий дзвiн струн легких, золотих.

Моя красо! Мое святе кохання,

З тобою я зiллю свое буття —

Тобi вiддам усi своi бажання,

В тобi знайду весь свiт, всi почуття!

1900 р.

Гетьман

(Посвята дорогiй Людi

)

По синiм волнам океана

У нiч водохресну тайничу,

Як глупа настане пора,

Хтось гонить конем ясногривим

По хвилi холоднiй Днiпра;

Кiнь рине насупроти виру…

Скалки аж довкола летять:

Боки йому димом парують,

Вогнем йому очi горять.

За ним бунчуки

й хоруговки

Аж мають

у синявiй млi,

І стеляться синiм туманом

По мерзлiй, нiмотнiй землi.

Де б’ють i клекочуть пороги,

Здiймаючи пiну до дна, —

Стоiть серед «пекла» там скеля,

Пiд нею печера сумна.

В тiй скритiй вiд миру печерi,

Пiд дужим кремiнним хрестом

Лежить якийсь гетьман незнаний,

Лежить без клейнод

кiстяком…

Нема йому мiсця в родинi:

Могилу, де гетьман лежав,

Розрив лихий ворог до краю

По полю кiстки розметав.

Але ж iх до батька Славути

Скотили струмки веснянi…

А той свого сина останки

Сховав у печерi-трунi.

Там хрест… то не хрест – удовиця

Кремнiе вiд туги на вiк,

І в нiч пiд водохреща

ронить

Криваву сльозину щорiк.