Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

) 6) Вiвторок, уранцi

Невеликий удар для мене: телеграма з Парижа, з повiдомленням, що завтра ввечерi приiжджае старий дядечко[48 - Альфред Льовi (1852–1923) – брат матерi Кафки, який посiдав пост директора залiзниць у Мадридi.], якого я, до речi сказати, взагалi дуже люблю, а живе вiн в Мадридi i вже багато рокiв тут не бував. Удар тому, що це вiдбере у мене час, менi ж весь час i навiть в тисячу разiв бiльше, нiж увесь час, а ще краще – весь, весь час, який тiльки е, потрiбен для тебе, для роздумiв про тебе, для дихання в тобi.

І тутешня квартира стане неспокiйна, i вечори неспокiйнi, я б хотiв бути де-iнде. Багато що хотiлося б зробити по-iншому, i бюро менi зовсiм нi до чого, але потiм я знову вирiшив, що цiлком заслуговую ударiв по обличчю, коли висловлюю бажання, що перевершують цю реальнiсть, цю належну тобi реальнiсть.

Чи можу я поiхати до Лорена[49 - Арно Лорен (1889–1945) – головний редактор видання «Tribuna».]? Вiн, примiром, знае Пiка[50 - Отто Пiк (1887–1940) – чеський письменник, поет, драматург, перекладач, театральний критик, видавець.

Син дрiбного крамаря.]. Хiба не могло б легко статися так, що виплило мое перебування у Вiднi? Напишiть менi про це.

Макс дуже схвильований тим, про що ви кажете про Пршибрама[51 - Карл Пршибрам (1883–1973) та його брат Евальд були друзями Кафки. Карл був пацiентом санаторiю «Veleslav?n», який згадуватиметься згодом.] з санаторiю, вiн звинувачуе себе в тому, що легковажно порвав те, що вже написав для нього. Вiн також мае такi стосунки з владою, що мiг би без особливих труднощiв доскочити потрiбного.

Вiн дуже сильно просить вас пiдсумувати те, що слiд сказати про кривду, завдану Пршибраму. Якщо можете, надсилайте менi цю коротку пiдбiрку час вiд часу. (Росiйською означае: кажи.)

* * *

Чомусь не можу бiльше нiчого тобi написати, крiм того, що стосуеться тiльки нас, нас двох у штовханинi свiту. Все чуже, чуже. Несправедливiсть! Несправедливiсть! Але губи шепочуть iнодi, а обличчя устромилось тобi в колiна.

* * *

По Вiднi залишилася гiркота, можна я це скажу? Там, у лiсi, на другий день, по-моему, ти сказала щось на зразок: «Боротьба з передпокоем довго тривати не може». А в передостанньому Меранському листi пишеш про хвороби. Як менi знайти вихiд мiж двома цими речами? Я кажу це не з ревнощiв, Мiлено, я не ревную. Або свiт такий малий, або ми такi величезнi, в кожному разi ми заповнюемо його цiлком. До кого менi ревнувати?

(Прага, 6 липня 1920 р.