Листи до Мілени. Лист батькові. Оповідання

Тiльки однiеi можливостi не iснуе – i що б я не базiкав, це ясно, – можливостi того, що ти зараз увiйдеш i будеш тут, i ми докладно поговоримо про твое одужання; але ж саме ця можливiсть – найнагальнiша!

* * *

Багато про що я хотiв тобi сьогоднi сказати, перш нiж прочитав лист, але що можна сказати, коли – пiшла кров? Будь ласка, вiдразу напиши менi, що сказав лiкар i що вiн за людина.

Сцену на вокзалi ти описала невiрно, я не вагався нi секунди, все було так нескiнченно сумно i прекрасно, i ми були зовсiм однi, i було щось незбагненно комiчне в тому, що люди – яких там не було! – раптом збунтувались i зажадали, щоб iм вiдкрили ворота на перон.

А ось перед готелем усе було так, як ти кажеш. Ти була там така гарна! А може, то була зовсiм не ти. Адже це дуже дивно, що ти так рано встала. Але якщо це була не ти, звiдки ж ти так точно все знаеш?

Добре, що тобi потрiбнi марки. Два днi я картаю себе за те, що попросив марки. Навiть коли я написав iй, я собi дорiкав.

(Прага, 26 липня 1920 р.)

Ах, стiльки документiв прийшло саме зараз. І для чого я працюю, i до того ж на невиспану голову. Для чого? Для кухонноi грубки.

* * *

Тепер ще й поет, перший, вiн до того ж гравер по дереву, офортист, i не йде, i стiльки в ньому життя, що вiн усе вивалюе на мене i дивиться, як я тремчу вiд нетерпiння, рука над цим листом тремтить, голова у мене вже впала на груди, а вiн не йде, добрий, живий, щасливо-нещасний, чудовий, але для мене саме зараз страх який обтяжливий юнак.

* * *

Взагалi-то ми весь час пишемо одне й те саме. То я питаю, чи ти, бува, не хвора, потiм ти пишеш про це, то я хочу померти, то ти, то я хочу плакати перед тобою, як маленька дитина, то ти передi мною, знову ж як маленька дитина. І один раз, i десять, i тисячу, i завжди я хочу бути з тобою, i ти говориш так само. Годi, годi.

* * *

І, як i ранiше, нема листа про те, що сказав лiкар, ти повiльна й кепська кореспондентка, ти зла, мила – ну, що ж iще? Нiчого, заспокоiтися в тебе на колiнах.

(Прага, 27 липня 1920 р.) Вiвторок

Де ж лiкар? Я обшукав увесь лист, не читаючи його, тiльки щоб знайти лiкаря. Де вiн?

Я оком не стинаю: це не означае, що я через це не сплю, немузичну людину справжнi клопоти присипляють швидше, нiж будь-що iнше, але все-таки я не сплю.