Вальдшнепи

В попереднiй розмовi ти обурювався на мене, що я хочу якось там дурити Ганну, а зараз сам рекомендуеш зраджувати ii.

Товариш Вовчик нiчого не встиг вiдповiсти, бо в цей момент у кiмнату ввiйшла Ганна i сказала, що лiнгвiста хтось кличе. Карамазов пiдiйшов до кошика з абрикосами, мовчки взяв один абрикос i, зиркнувши на дружину, перевiв свiй погляд на згорiло-голубе небо. Вiн одразу догадався, хто викликае його друга. І дiйсно: бiля хвiртки товариш Вовчик побачив тих дачникiв, що нахабно познайомились iз ним на рiчному пароплавi.

Власне, тут були не всi: батька (чи як його?) не було. Була тьотя Клава i Аглая.

ІІІ

– Здрастуйте, тьотю Клаво! Здрастуйте, Аглае!

Товариш Вовчик розшаркався так галянтно, нiби вiн i справдi був славетним льовелясом.

– Доброго здоров’я, mon ami, – сказала тьотя Клава й, недовго думаючи, упевненим i рiшучим рухом узяла його пiд руку.

Та женщина, що ii лiнгвiст назвав Аглаею, поки що не думала фамiльярничати з Вовчиком i тiльки запропонувала йому одколоти та використати одну iз запашних троянд, що висiли на ii грудi.

Товариш Вовчик зробив це iз захопленням, i вони поволi пiшли згорiлою i порожньою вулицею заштатного городка.

– Ви сюди надовго приiхали? – спитала тьотя Клава.

– Товариш Вовчик уже говорив нам, – сказала Аглая.

– Вiн теж приiхав на два мiсяцi.

– Так, – пiдтвердив лiнгвiст. – Ви не помиляетесь. Але…

Вiн хотiв щось спитати й, не спитавши, змовк. Власне, вiн не знав, як спитати: його здивувала тьотя Клава – вона говорила з ним так розв’язно, нiби вона знала його, по меншiй мiрi, з дитячих лiт.

– А як ви думаете, – сказала тьотя Клава. – Чому це Дмитрiй в останнi роки такий нервовий став?

– Цебто який… роки? – Вовчик хотiв поцiкавитись, який Дмитрiй, як вона встигла так добре взнати найiнтимнiше життя Карамазова, вiдкiля вона, нарештi, знае про цi «роки», але фамiльярний тон його спiвбесiдницi остаточно збив лiнгвiста з пантелику, i вiн рiшуче заплутався.

– Ви не «косноязичний»? – поцiкавилась тьотя Клава.

Аглая зареготала. Товариш Вовчик почервонiв i став запевняти, що «нiчого подiбного». Вiн просто не чекав такоi симпатичноi поiнформованости у справах дому Карамазових.

– Тодi, може, ви знаете, – сказала тьотя Клава, – як думае провести Дiмi (вона так i сказала «Дiмi») цi два мiсяцi? Цебто – бiля Ганниноi спiдницi, чи бiля Аглаi?

Це запитання переходило вже всякi можливi межi, але товариш Вовчик на цей раз не збентежився.