Вальдшнепи

 – Ти, Дiмi, як думаеш?

Карамазов iздрiгнув. Вiн зовсiм не чекав, що Аглая буде так фамiльярно поводитись iз ним у присутностi Ганни.

– Я вас прослухав, – червонiючи сказав вiн. – Про що ви там?

– Цебто я?

– Ну да, ви!

– Ти подумай, тьотю Клаво, – засмiялась Аглая. – Вiн уже до мене звертаеться на «ви».

– Ха, ха! – знову розсипалась дрiбним i неприемним смiшком друга фльоберiвська дама.

Утворилось нiякове становище. Таке нiякове, що навiть товариш Вовчик вiдчув це.

– Ви Дмитрiя не зрозумiли, – раптом спокiйним голосом сказала Ганна.

– Ти, Дiмi, пiдтверджуеш це? – спитала Аглая i уважно, навiть з деякою повагою, подивилась на Ганну.

– Звичайно, – зрушив плечима Дмитрiй i вийняв портсигар.

Вiн уже взяв себе в руки, i обличчя йому було спокiйне.

– Так-от що, – сказала Аглая. – Чи не тому ви так рiдко виходите на вулицю, що не хочете зустрiчатись iз мiщанками?.. Так би мовити тiкаете вiд обивательського оточення? Я не помиляюсь?

– Я тiльки не знаю, кого ви маете за мiщан? – спокiйно спитала Ганна.

– Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далi.

– Я вас так мало знаю, що вважати вас за мiщан поки що не ризикую.

– Ну, а як узнаете – тодi ризикнете?

Ганна взяла свою косу й положила ii на груди. Вона помовчала декiлька секунд i нарештi сказала:

– Тут i ризикувати нiчого. Коли ви мiщанки, то значить, мiщанки… Але я сподiваюсь, що маю справу з людьми iншого гатунку.

Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече i взяла руку «пiд козирьок».

– Рад стараться, вашество! – чiтко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.

Знову утворилось нiякове становище. Ганна, звичайно, зрозумiла, що тьотя Клава глузуе з неi, але тепер вона вже не зумiла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убiк.

– Давайте покинемо цi розмови, – сказав товариш Вовчик.

– Навiщо це робити? – промовила Аглая. – Ця тема дуже цiкава… Ти, Дiмi, як гадаеш?

Карамазов нiчого не вiдповiв на це запитання i раптом зробив кiлька крокiв убiк.

– Почекайте мене, будь ласка, хвилини двi. Я зараз буду тут.

– Це ж ти куди збираешся втекти? – не без iронii сказала Аглая.

– Нiкуди я не думаю тiкати, – грубо кинув Карамазов. – Я йду в буфет води напитись.

– А чому ти думаеш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?

– Так, i я хочу води, – сказала Карамазова.

– Ну, так тодi ходiмте всi, – незадоволено кинув Дмитрiй.