Вальдшнепи

Вони вже стояли посеред базару, недалеко вiд «буфету найкращих фiялок І. Л. Карасика». Саме в цей буфет i рушили вони.

– Я думаю, – сказала Аглая, сходячи на ганок, – що шановний І. Л. Карасик угостить нас не тiльки фiялкою, але й святою водою?

– Про що ви говорите, баришня? – спитав крамар, люб’язно усмiхаючись.

– Я говорю про святу воду, цебто – про горiлку.

– Ви, очевидно, гадаете, що я, крiм фiялки, продаю ще й горiлку «з-пiд поли»? – ображено сказав І. Л. Карасик.

– Я не тiльки гадаю, але й певна, що це так.

Крамар iз задоволенням подивився на своiх гостей i раптом заметушився бiля столикiв.

– Ну, коли ви такi певнi, то хай буде по-вашому… Якоi ж вам горiлки треба i скiльки ви ii подужаете?

Компанiя зареготала: мовляв, так би й давно. І нiчого куражитись. Хiба вони не знають, що І. Л. Карасик симпатична людина, i, як усяка симпатична людина, вмiе кожному прислужитись?

– Ми серйозно будемо пити горiлку? – сказав Карамазов (вiн хотiв сказати «ти серйозно думаеш пити», i якось не мiг цього вимовити в присутностi Ганни).

– Звичайно, серйозно! – сказала Аглая. – Чому ж не пити? Хiба ти не пропонував менi влаштувати п’янку?

Карамазов почервонiв i звiв своi брови. Цей цинiзм, що ним бравувала сьогоднi Аглая, його вже починав нервувати. Вiн усiм корпусом зробив рiзкий рух i одiйшов до дальнього столика. За ним пiшла й тьотя Клава з Вовчиком: лiнгвiст теж був незадоволений.

– Дiмi – страшенний чудак, – говорила Аглая, взявши за руку Ганну, i так говорила, нiби нiчого не трапилось.

 – Вранцi, знаете, ледве скандалу не пiдняв, що я не хочу з ним пиячити… А зараз чомусь сам одмовляеться.

Ганна холодно подивилась на Аглаю.

– Я тiльки не розумiю, для чого це ви менi говорите, – сказала вона.

– Як для чого? Для того, щоб ви випили зi мною, бо менi зараз дуже хочеться випити.

– А менi, на жаль, не хочеться. Давайте краще пiдемо на свiже повiтря.

– Ви зовсiм не п’ете?.. Чи, може, тiльки зараз одмовляетесь?

– Чому ж не п’ю? – вимушено всмiхнулась Ганна.

 – Інодi i я п’ю, але сьогоднi я не хочу. Я гадаю, що й ви не маете великого бажання: в таку духоту не п’ють горiлки.

Аглая знову взяла Карамазову за руку i зi спiвчуттям подивилась на неi.

– Що духота, то це ви правильно говорите, – сказала вона. – Але не в однiй же духотi справа; я думаю, що вам усе таки важко – вам, комунiстам.

– Чому ж нам важко?.. Ви зовсiм даремно спiвчуваете.

– Невже вам можна пити горiлку? – з робленим здивуванням спитала Аглая.