Вальдшнепи

І йому тепер уперто лiзло в голову, що ця зустрiч може скiнчитися маленькою драмою i що в цiй драмi головними особами будуть, очевидно, трое: вiн, Аглая та Ганна.

– Товариство, – сказав товариш Вовчик. – А хто з вас розплачувався з І. Л. Карасиком?

Лiнгвiстовi вiдповiла мовчанка: очевидно нiхто про це й не подумав.

– Ну, таке вiдношення до крамаря я можу назвати тiльки свинством.

– Нiчого подiбного, – сказала тьотя Клава. – За І. Л. Карасика нiчого турбуватись: коли вiн сьогоднi не взяв, то вiзьме завтра.

І завтра йому краще брати, бо завтра ви в нього ще щось купите.

– А воно й правда! – погодився лiнгвiст. – Розрахунок правильний. Якийсь Перерепенко до цього нiколи не додумаеться.

VII

Коли приятелi пiдiйшли на другий день до того будинку, де квартирували дачницi, iх зустрiла Аглая незадоволеним обличчям i сказала, що кавалерам зовсiм не личить спiзнюватися на цiлих пiвгодини. Словом, тьотя Клава розгнiвалась i поiхала сама. Аглая, звичайно, на них уже не гнiваеться i просить iх зайти в кiмнату.

До речi, вони познайомляться i з Женею (мужчина в золотому пенсне). У нього зараз страшенно болить якийсь зуб… очевидно зуб кастрованоi мудрости.

– Прошу! – сказала Аглая й вiдчинила дверi. – Заходьте, панове-товариство!

На друзiв вiйнуло вишуканою парфюмерiею. Пахла пудра, пахли духи, i здавалось, що кожний закуток i кожна рiч цього помешкання набралась приiсного запаху. На туалетному столi стояло кiлька ваз iз квiтами, на вiкнах лежали французькi романи.

Товариш Вовчик почав було розмову про вчорашнiй вечiр. Але Аглая, очевидно, не мала охоти говорити про це.

– Менi здаеться, що я вчора така ж була, як i завжди, – сказала вона.

– Безперечно! – поспiшив погодитись лiнгвiст i, положивши на вiкно якийсь старомодний французький роман, що його встиг уже переглянути, сказав:

– Ну, а де ж ваш мужчина в золотому пенсне?

– А от зараз ми його покличемо, – сказала Аглая. – Євгенiю Валентиновичу! А ну бо йдiть сюди.

За дверима, що в другу кiмнату, хтось засуетився, i, нарештi, мужчина в золотому пенсне з’явився на порозi.

– Євгенiй Валентинович, – одрекомендувала його Аглая. – Чоловiк тьотi Клави.

Нова людина мовчки стиснула руки друзям i почала бiгати по кiмнатi, ввесь час тримаючись за хворий зуб. Цей типовий iнтелiгент iз профсоюзу – чемний i тендiтний – вiн зараз забув гарний тон i не звертав уваги на приятелiв.