Вальдшнепи

Карамазов уважно розглядав його й думав, що цей мужчина в золотому пенсне обов’язково мусить бути Євгенiй Валентинович, що iнакше його й назвати не можна. Не Іванович або Петрович i не Денис або Степан, тiльки Євгенiй Валентинович. Правда, можна було б його назвати ще Валентином Євгенiйовичем. Але, по сутi, це все одно.

– Ти, очевидно, дивуешся, чому в мене так багато французьких романiв? – спитала Аглая, звертаючись до Вовчика.

– Коли хочеш, я дуже дивуюсь, – сказав лiнгвiст. – Навiть страшенно дивуюсь.

– А коли не хочу?

– Тодi я можу й не дивуватись.

Словом, я маю бажання вгодити тобi… ти як думаеш?

Аглая сказала Карамазову, що вона вже змiнила свiй погляд на Вовчика i що тепер вiн iй починае подобатись. Лiнгвiст подякував за комплiмент.

– Ну так все-таки: чому ж у тебе так багато французьких романiв? – поцiкавився Карамазов.

– Це, бачиш, моя спадщина вiд прадiда. Вiн залишив менi дуже непогану бiблiотеку.

– Чи не був твiй прадiд культурним помiщиком?

– Як би тобi сказати… Треба гадати, так.

Власне, не зовсiм так, але все-таки так.

– Може, ти менi назвеш його прiзвище? Чи не князь це, припустiм, Волконський?

– Чому це обов’язково Волконський, а не якийсь Мазепа?

– Тому що як до першого, так i до другого ти маеш таке вiдношення, яке я маю до Чандзолiна, припустiм.

– Даремно ти так думаеш! – сказала Аглая i зробила хитреньке обличчя: мовляв, вона зараз хоче помовчати, але згодом Карамазов не тiльки почуе це прiзвище, – вiн навiть трохи i здивований буде.

– Можливо, я й помиляюсь! – кинув Дмитрiй i тут же подумав, що Аглая чим далi, то бiльш намагаеться заiнтригувати його.

І московське походження, i ii порiвняно чиста украiнська мова, й, нарештi, культурний прадiд – усе це пiдтверджуе його припущення.

Товариш Вовчик захотiв висловити свое спiвчуття мужчинi в золотому пенсне:

– Вам, мабуть, дуже болить зуб? – спитав вiн. – Я знаю, як болить зуб, це щось жахливе.

– Мугу! – вiдповiв Євгенiй Валентинович i знову схопився рукою за щоку. – Мугу.

Тодi лiнгвiст ударив себе по колiнах i почав запевняти, що йому, мужчинi в золотому пенсне, е прямий сенс пiти до зубного лiкаря. Вовчик iз цим лiкарем зустрiвся кiлька днiв тому i вважае, що це страшенно симпатична людина. Невже Євгенiй Валентинович не хоче шукати допомоги в названого ескулапа? Вовчик певний, що мужчина в золотому пенсне не пошкодуе. Ну… як?

– Звичайно, треба пiти туди, – сказала Аглая за свого родича, що крiм «мугу» нiчого не мiг вимовити.