Вальдшнепи

Вовчик зараз не мае бажання грати в шахи: йому треба пiти до Дмитрiя. Але вiн не може вiдмовитись, бо тьотя Клава все одно постановить на своему i все одно йому доведеться грати в шахи. Вiн повертаеться до гамака й раптом бачить у ньому Аглаю. Вона зараз маячить там неясною силюетою. «Що думае ця чудна дiвчина?» – приходить йому в голову. Але питання цього вiн i не думае розв’язувати… та й прийшло воно зовсiм випадково.

Тьотя Клава, як i треба було чекати, спершу влаштувала з ним подорож у глибину абрикосового саду, й там, пiд пишною бузиною, притиснула його до своiх грудей.

І тiльки коли все було зроблено, вона взяла його пiд руку й, трохи похитуючись вiд задоволення, пiшла з ним до Євгенiя Валентиновича.

– О, баядерка!.. – наспiвувала вона, наближаючись до дверей.

На порозi iх зустрiв мужчина в золотому пенсне i простягнув Вовчиковi обидвi руки:

– А… я дуже радий! – сказав вiн i дав дорогу трохи збентеженому лiнгвiстовi.

Іван Іванович

– Сiм’я, друзi, винаходи, взагалi деталi його зворушливого життя, нарештi, опис трагiчноi загибелi.

Зачем же изображать бедность, да бедность, да несовершенство нашей жизни, выкапывая людей из глуши, из отдаленных закоулков государства? Что же делать, если уже таковы свойства сочинителя, и, заболев собственным несовершенством, уже и не может изображать он ничего другого, как только бедность, да бедность, да несовершенство нашей жизни, выкапывая людей из глуши, из отдаленных закоулков государства? И вот опять попали мы в глушь, опять наткнулись на закоулок.

Зато какая глушь и какой закоулок!

    Н. Гоголь

Текерей, наприклад, каже, що Свiфт (ви пам’ятаете «Гулiверову подорож») справляе на нього вражiння величезного гiганта i що загибель його, Свiфтова, нагадуе йому, Текерею, загибель грандiозного царства.

Так думав про названого автора i Іван Іванович i думав саме в тi днi, коли його було вигнано з третього курсу юридичного факультету за «вольтер’янство».

Вiн тодi навiть обiцяв комусь на випадок перемоги «революцiйного народу» зробити «Гулiверову подорож» настiльною книгою i положити ii з правого боку вiд Рабле («Гаргантюа» i «Пантагрюеля» вiн уже давно дiстав за невеличку цiну у букiнiста). Але, по-перше, це було страшенно давно, а по-друге – Іван Іванович просто забув про Свiфтове iснування.