Вальдшнепи

Полiтика, полiтика й полiтика, i вiдсутнiсть усякоi ясности… Ти, часом, не комунiстка?

Аглая засмiялась. Їй все-таки Вовчик, iй-богу, подобаеться: поруч iз безпримiрною наiвнiстю такий тонкий сарказм. Коли б вона належала до компартii, iй би вiд такоi реплiки безперечно не поздоровилось. Тепер вона розумiе Карамазова й розумiе, чому вiн не хоче покiнчити зi своею КП(б)У.

– Ти, будь ласка, не приписуй менi того, що я й не думав говорити, – стривоженим голосом сказав лiнгвiст.

– Ти одмовляешся? – усмiхнулась Аглая.

 – Тодi я прошу пробачення: менi здалося чомусь, що ти багато вiдважнiш самого себе.

Товариш Вовчик широко позiхнув. Вiн пiдсвиснув своему ловераковi й сказав:

– Ну, добре. Постановимо, що розмову скiнчено. Тепер запитання: ти сьогоднi вийдеш до Дмитрiя?

– А ти дуже хочеш, щоб я вийшла?

– Звичайно.

– А чому тобi так хочеться, щоб я вийшла?

– Тому, що коли й далi Дмитрiй буде з таким настроем, то з нашого полювання нiчого не вийде… І потiм менi дуже обридли цi фокуси.

– Словом, ти хочеш, щоб я обов’язково вийшла?

– Звичайно.

– Ну, тодi я обов’язково не вийду.

– А я тодi з тобою й говорити не схочу, – обурився Вовчик. – І взагалi я страшенно шкодую, що прогаяв стiльки часу.

Аглая зареготала. Ах, який вiн смiшний, цей Вовчик! Вiн «прогаяв стiльки часу»! Хiба все його життя не е порожне мiсце в свiтовому руховi? Вiдкiля це вiн узяв, що йому дано якось там «гаяти чи не гаяти час»?

– Проте ти на мене не гнiвайся, друже. Це я жартую, – сказала вона.

Але Вовчик i без пробачення не ображаеться; вiн не мало чув таких комплiментiв хоч би вiд того ж Дмитрiя.

Вони його зовсiм не обходять. Його тiльки дивуе, чому це «пастир» (вiн таки з’iронiзував) не хоче йти до своеi вiвцi… Словом, до побачення!

Вовчик пiдвiвся вже i йде до паркану. Тодi з-за повiтки вискакуе тьотя Клава й бере його пiд руку. Вона запевняе лiнгвiста, що й не думала пiдслухати його розмову, але вона ставить такi двi вимоги: перша – Вовчик дае чесне слово, що Дмитрiй нiчого не знае про те, як думае про нього Аглая («моя племiнниця, бачиш, з одного боку, висококультурна людина, а з другого – якась дуже необережна i одверта до безумства»).

– Таке слово я вже дав Аглаi, – незадоволено сказав лiнгвiст.

– А друга, – продовжувала тьотя Клава, – я тебе прошу поцiлувати мене по секрету в оце праве вушко й пiти зi мною до Євгенiя Валентиновича. Тепер тобi нiчого турбуватись: Женя вже знае, що ти сидиш з Аглаею, i хоче зiграти з тобою в шахи.