Процес. Америка

iще запитав:

– А панна Бюрстнер уже вдома?

– Нi, – вiдказала фрау Грубах i засмiялася, додавши до куцоi вiдповiдi запiзнiле змовницьке пiдморгування. – Вона в театрi. Вона вам потрiбна? Може, iй щось переказати?

– Та я хотiв тiльки словом перекинутись iз нею.

– На жаль, не знаю, коли вона повернеться; коли вона в театрi, то приходить звичайно пiзно.

– Та менi, зрештою, байдуже, – мовив К. i повернув опущену голову до дверей, намiряючись iти далi, – я просто хотiв перед нею вибачитись, бо сьогоднi вранцi я заходив до ii кiмнати.

– Пане К., у цьому нема потреби, ви надмiру запобiгливi, а панна нiчогiсiнько й не знае, вона вийшла з дому вдосвiта, i я там уже прибрала, ось самi подивiться, – i господиня вiдчинила дверi до кiмнати панни Бюрстнер.

– Дякую, я вам вiрю, – вiдмовився К., але таки пiдiйшов до дверей. Мiсяць лагiдним сяевом затоплював темну кiмнату. Скiльки можна було побачити, все й справдi стояло на мiсцi, навiть блузка вже не висiла на вiконнiй защiпцi.

Тiльки на лiжку привертала око подушка з плямою мiсячного свiтла.

– Панна часто поночi вертаеться додому, – сказав К. i подивився на фрау Грубах, немов дорiкав iй за те.

– І ми були молодими! – вiдповiла господиня, виправдовуючи дiвчину.

– Авжеж, авжеж, – погодився К., – але так може зайти задалеко.

– Може, – кивнула фрау Грубах. – Ви, пане К., завжди маете слушнiсть i, певне, навiть тепер. Звичайно, я не хочу обмовляти панну Бюрстнер, це добра й мила дiвчина, приязна, охайна, пунктуальна й роботяща, i за це я ii дуже цiную, але правда й те, що iй годилося б мати бiльше самоповаги i стриманостi.

Цього мiсяця я вже двiчi бачила ii на далеких вiд центру вуличках, i щоразу з iншим чоловiком. Для мене це дуже прикра рiч, i, Господом присягаюсь, я розповiдаю про це лише вам, хоча вже видаеться неминучим, що треба поговорити про це з самою панною. Зрештою, це не едине, що схиляе мене до певних пiдозр.

– Ви дуже i дуже помиляетесь! – розсердився К.

, майже неспроможний приховати свого гнiву. – А втiм, ви, напевне, хибно зрозумiли моi зауваження про панну, бо я такого i в гадцi не мав. Я прямо застерiгаю вас, щоб ви нiчого не казали паннi, ви в полонi хибних уявлень, я дуже добре ii знаю, вона зовсiм не така, як ви кажете. Але, напевне, я собi дозволяю забагато, я аж нiяк не хочу командувати вами, кажiть iй, що хочете. На добранiч.

– Пане К., – благально заговорила фрау Грубах, пiдбiгаючи вслiд за К.