Процес. Америка

, не повертаючи голови, засмiявся.

– Ганчiрко! – гукнув вiн. – Я дарую вам усi допити! – Вiдчинив дверi i збiг сходами вниз. Позаду загомонiло, неначе розкуте, зборисько, певне, обговорюючи, мов студенти, все бачене й чуте.

Роздiл 3

У порожнiй залi засiдань. Студент. Канцелярiя суду

Увесь наступний тиждень К. щодня чекав нового повiдомлення, вiн не йняв вiри, що його вiдмову ставати на допит сприйняли так буквально, i коли у суботу ввечерi йому так i не принесли сподiваноi звiстки, К. подумав, нiби його, припускаючи, що вiн здогадаеться, запрошено до того самого будинку на ту саму годину.

В недiлю К. знову пiшов туди, цього разу вже не плутаючись на сходах та в коридорах, дехто з пожильцiв, упiзнавши його, привiтався з ним бiля своiх дверей, але К. не мав потреби розпитувати й хутко пiднявся до потрiбних дверей. На його стукiт дверi одразу вiдчинили, i К., не дуже придивляючись до знайомоi жiнки, що зупинилась коло дверей, хотiв iти до сусiдньоi кiмнати.

– Сьогоднi нема засiдання, – сказала жiнка.

– Як це нема засiдання? – запитав К., не ймучи вiри. Проте жiнка переконала його, широко розчахнувши дверi. Зала справдi була порожня i через те здавалась iще злиденнiша, нiж минулоi недiлi. На столi, що й тепер стояв на помостi, лежало кiлька книжок.

– Можна подивитися книжки? – запитав К., i не тому, що зацiкавився, а тому, що прагнув бодай трохи виправдати свiй недоречний прихiд.

– Нi, – не дозволила жiнка i знову зачинила дверi. – Не можна, книжки належать слiдчому.

– Ага, – кивнув головою К., – напевне, то кодекси законiв, а природа цього правосуддя така, що судять не просто невинну людину, а ще й необiзнану.

– Так i треба, – вiдказала жiнка, не зрозумiвши його як слiд.

– Ну, тодi я пiду, – зiтхнув К.

– А слiдчому щось переказати? – запитала жiнка.

– Ви його знаете? – здивувався К.

– Звiсно, мiй чоловiк служить при судi.

Аж тепер зауважив К., що кiмната, в якiй минулого разу стояв тiльки шаплик, тепер перетворилась на цiлком обставлене помешкання.

Жiнка помiтила його подив i пояснила:

– Так, ми тут живемо безкоштовно, проте в днi засiдань мусимо звiльняти кiмнату. Посада мого чоловiка пов’язана з багатьма невигодами.

– Мене дивуе не так кiмната, – лихим оком подивився К., – як те, що ви одруженi.

– Ви, певне, натякаете на ту оказiю на останньому засiданнi, що урвала вашу промову? – спитала жiнка.

– Авжеж, – заквапився говорити К.