Процес. Америка

, – сьогоднi все вже минуло й майже забулось, але тодi я був страшенно розгнiвався. А тепер я ще чую, що ви замiжня жiнка.

– Те, що ваша промова урвалася, вам анiтрохи не зашкодило. Пiсля того про вас однаково говорили дуже неприхильно.

– Може, й так, – кивнув К., – але це не зменшуе вашоi провини.

– А от менi прощають геть усi, хто знайомий зi мною ближче, – пояснювала жiнка, – бо той, хто обняв мене тодi, вiддавна переслiдуе мене. Я, може, загалом i неприваблива, але вiн завжди мене жадае. Тут вiд нього нема як вiдборонитись, навiть мiй чоловiк уже змирився: якщо вiн не хоче втратити своеi посади, то мусить терпiти, бо той нахаба – студент i з часом може здобути велику владу.

Вiн завжди чiпляеться до мене, а перед тим, як ви прийшли, саме пiшов кудись.

– Бачу, тут усюди дiеться казна-що, – мовив К., – я навiть не дивуюсь.

– Ви хочете змiнити тут щось на краще? – повiльно запитала жiнка, пильно придивляючись до К., немов казала те, що могло стати небезпечним як для неi, так i для нього.

 – Для себе я зробила такий висновок ще з вашоi промови, вона менi дуже сподобалась. Я чула, правда, тiльки частину, бо початок пропустила, а пiд кiнець лежала зi студентом на пiдлозi. Тут так гидко, – додала вона пiсля паузи, беручи К. за руку. – Ви вiрите, що вам пощастить змiнити щось на краще?

К. засмiявся i трохи поворушив рукою, вiдчуваючи ii м’якi пальцi:

– Власне, я не збиравсь, як ви кажете, мiняти тут щось на краще, i якби ви, скажiмо, розповiли про це слiдчому, вас би висмiяли, а то й покарали.

Звичайно, з власноi волi я й справдi не втручався б у цi справи, потреба вдосконалити правосуддя нiколи не заважала б менi спати. Але через те, що мене нiбито заарештовано, – а мене справдi заарештовано, – я був змушений говорити про такi речi, щоправда, задля себе самого. Якщо я при цьому зможу стати в пригодi ще й вам, то, звiсно, робитиму це з охотою. Не з самоi любовi до ближнього, а й тому, що ви теж спроможнi допомогти менi.

– Як я вам допоможу? – запитала жiнка.

– Покажете менi, наприклад, книжки, що лежать там на столi.

– Та певне ж! – гукнула жiнка i якнайшвидше потягла К. за собою. То були старi, пошарпанi книжки, одна майже роздерта посерединi палiтурка трималась на самих нитках.

– Яке тут усе брудне, – похитав головою К., а жiнка, пiднявши фартух, проворним рухом бодай змела порох iз книжок, перше нiж К. доступився до них. К. розгорнув верхню книжку, показався непристойний малюнок.