Процес. Америка

Голi чоловiк та жiнка сидiли на канапi, про задум художника неважко було здогадатись, але його невправнiсть була така разюча, що на малюнку можна було добачити лише двi надмiру натуралiстичнi постатi, якi сидiли занадто прямо, а внаслiдок порушення перспективи були оберненi мало не в рiзнi боки. К. далi й не гортав, а подививсь на титульний аркуш другоi книжки, то був роман iз назвою «Нещастя, яких зазнала Грета вiд свого чоловiка Ганса».

– Отакоi, то оце тi кодекси законiв, якi мають отут вивчати? – обурився К.

 – І це цi люди судитимуть мене?

– Я допоможу вам, – озвалася жiнка. – Хочете?

– А ви справдi годнi допомогти, не накликавши на себе небезпеки? Ви ж перед тим казали, що ваш чоловiк дуже залежний вiд начальства.

– Я однаково хочу допомогти вам, – не вiдступала жiнка. – Ходiмо, нам треба поговорити. Про небезпеку не кажiть менi нiчого, я боюся небезпек тiльки там, де хочу iх боятися. Ходiмо. – Жiнка показала на помiст i попросила К. сiсти поруч з нею на сходинку. – У вас дуже гарнi карi очi, – зазираючи знизу в обличчя К.

, сказала вона йому, як вони посiдали. – Менi теж казали, що в мене гарнi очi, але вашi набагато гарнiшi. А втiм, ви менi сподобались одразу, як прийшли сюди вперше. Саме через вас я потiм зайшла до зали засiдань, чого ранiше нiколи не робила, почасти менi навiть заборонено заходити до зали.

Ось воно що, думав К., вона сама пристае до мене, вона така ж зiпсута, як i всi тут навколо. Їй, зрозумiло, вже набрид судовий службовець, i через те вона лiзе зi своiми комплiментами про очi до першого-лiпшого незнайомця.

І К. мовчки пiдвiвся, неначе висловив своi думки вголос, отже, й пояснив жiнцi свою поведiнку.

– Я не вiрю у вашу спроможнiсть допомогти менi, – сказав вiн, – бо для справжньоi допомоги треба мати зв’язки з судовиками високого рангу. А ви, звичайно, знаете тiльки дрiбних судовцiв, що тиняються тут цiлими юрбами. Їх ви, звiсно, знаете надто добре i чималого можете добитися вiд них, тут я не сумнiваюсь, але навiть найбiльше, чого вам пощастить досягнути, абсолютно не вплине на остаточний результат процесу.

А ви при цьому втратите кiлькох друзiв. Такого я не хочу. Тож i далi ставтесь до тих людей, як i досi, бо, як на мене, таке поводження – це ваша внутрiшня потреба. Я кажу це не без певного жалю, бо, аби хоч якось вiдповiсти на ваш комплiмент, ви менi теж дуже подобаетесь, надто тепер, коли так сумно дивитесь на мене, дарма що журитись у вас немае причини.