Процес. Америка

пiдiйшов до стiнноi шафки, де в нього стояла добра горiлка, i випив спершу одну чарчину, що мала заступати снiданок, потiм другу, аби набратися духу, i нарештi третю – з огляду лише на той неймовiрний випадок, коли вона стане в пригодi.

Крик iз сусiдньоi кiмнати налякав його так, що вiн ударився зубами об склянку. «Вас кличе iнспектор!» – гукнули йому. Отже, К. налякав тiльки крик, коротка, наче рубана вiйськова фраза: вiд вартового Франца вiн такого й не сподiвався. Але сам наказ йому сподобався. «Нарештi!» – гукнув К.

у дверi, замкнув шафку й похапцем вийшов до сусiдньоi кiмнати. Там стояли обидва вартовi i, немов виконуючи очевидний для всiх ритуал, знову загнали його до кiмнати.

– Що ви собi думаете? – запитали вони. – До iнспектора – i в сорочцi? Та вiн нас вiдшмагае разом з вами!

– Ідiть ви до бiса! – закричав К., уже припертий до шафи з одягом. – Пiднявши мене з лiжка, вам годi сподiватись, що я буду вбраний у фрак!

– Нiчого не вдiеш, – вiдказав вартовий, що, поки К. кричав, був спокiйний, ба майже засмучений, i цим спокоем ще дужче спантеличив К.

або ж певною мiрою навернув його до розважливостi.

– Смiховиннi церемонii! – бурчав К., але взяв зi стiльця пiджак i з хвилину потримав його в руках, немов чекаючи, що скажуть вартовi. Тi лише похитали головою.

– Пiджак мае бути чорний, – проказали вони. К. кинув пiджак на бильце i сказав, навiть сам не знаючи, що, власне, вiн мав на увазi:

– Хiба це визначна судова справа?

Вартовi розсмiялись, але наполягали на своему:

– Пiджак одягайте чорний.

– Якщо це прискорить процес, нехай буде й так, – кивнув К., сам вiдчинив шафу, довго порпався серед численних костюмiв i нарештi вибрав свого найкращого чорного пiджака, який так увиразнював талiю, що йому чудувались усi знайомi, потiм зняв iншу сорочку й заходився ретельно одягатись. Вiн потай плекав надiю, що швидшому з’ясуванню ситуацii сприятиме ще одна обставина: вартовi забули примусити його вмитися. К. чекав, чи вартовi часом не згадають про вмивання, але тим, звичайно, такого на думку не спало, зате Вiлем не забув послати Франца до iнспектора з рапортом, що К.

вже одягаеться.

Розправивши останню складку, К. мусив пройти через порожню сусiдню кiмнату до наступноi кiмнати, ii двостулковi дверi були вже вiдчиненi, Вiлем мало не наступав йому на п’яти. В тiй кiмнатi, як достоту знав К., вiднедавна жила така собi панна Бюрстнер, друкарка, що вдосвiта вибиралась на роботу, поночi поверталась, i К.