Процес. Америка

Картина зображувала чоловiка в суддiвськiй мантii, що сидiв на високому позолоченому тронi, золотий полиск мов заливав картину i заслiплював глядача. Вражало те, що суддя не сидить спокiйно та гiдно, а твердо сперся лiвою рукою на спинку й бiчне бильце, натомiсть права рука була вiльна, тiльки пальцi легенько охоплювали бильце, i здавалось, нiби наступноi митi суддя могутнiм рухом здiйме ii вгору i обурено скаже щось дуже важливе, може, навiть оголосить вирок. Звинувачений, певне, стояв десь бiля пiднiжжя сходiв, iхню верхню сходинку, прикриту жовтим килимом, ще можна було бачити на картинi.

– Може, це мiй суддя, – сказав К. i показав пальцем на картину.

– Я знаю його, – озвалась Ленi i теж подивилась на картину, – вiн часто сюди ходить. Картина зображуе його замолоду, але вiн нiколи й близько не був схожий на свою подобизну, бо надто вже миршавий та мiзерний. А проте волiв, щоб на картинi його зобразили саме таким, вiн, як i всi тут, по-дурному марнославний. Але i я марнославна, i через те дуже невдоволена, що я вам геть не подобаюсь.

На це останне зауваження К. вiдповiв тiльки тим, що пригорнув Ленi до себе, вона мовчки схилила голову йому на плече. Згодом К. запитав:

– А яка в нього посада?

– Слiдчий, – вiдповiла дiвчина i стала бавитися пальцями руки, якою К. обняв ii.

– Знову лише слiдчий, – розчаровано протягнув К., – вищi судовики ховаються. Але ж принаймнi вiн сидить на тронi.

– Це все вигадка, – пояснювала дiвчина, схилившись обличчям до руки К., – насправдi вiн сидить на застеленому попоною ослонi.

Але невже ви завжди думаете тiльки про процес? – повiльно докинула вона.

– Нi, аж нiяк, – вiдповiв К., – насправдi я дуже мало думаю про нього.

– Але ваша помилка не в цьому. Як я чула, ви дуже непоступливi.

– Хто це каже? – запитав К., вiдчуваючи на своiх грудях тiло дiвчини й дивлячись на ii пишнi, чорнi, туго скрученi коси.

– Якщо я назву, то буду наче зрадниця, – вiдповiла Ленi. – Не запитуйте, будь ласка, про iм’я, краще виправте свою помилку, не будьте такi непоступливi, вiд цього правосуддя боронитися нема змоги, треба зiзнатися, розповiсти про свiй злочин.

Отже, при першiй нагодi зiзнайтеся в скоеному злочинi. Аж тодi замаячить надiя втекти вiд правосуддя, тiльки тодi. А втiм, навiть у тому разi конче потрiбна ще чиясь допомога, але за допомогу не переживайте, тут я сама стану вам у пригодi.

– Отже, ви знаете механiзм правосуддя i тямите, як його можна обдурити, – мовив К.