Процес. Америка

– Хiба це перевага? – засумнiвалась Ленi. – Якщо жодних iнших переваг вона не мае, менi нема чого зневiрятись. А чи е в неi якийсь фiзичний гандж?

– Фiзичний гандж? – перепитав К.

– Атож, – кивнула Ленi, – я маю на увазi, скажiмо, отакий невеличкий гандж, ось подивiться. – Дiвчина розчепiрила середнiй i безiменний пальцi правоi руки, проте вони майже до самоi пучки коротшого пальця були з’еднанi сполучною шкiрною перетинкою. В темрявi К. не добачив зразу, що йому хочуть показати, тож дiвчина взяла його руку, щоб вiн мiг намацати.

– Яка примха природи! – здивувався К. i додав, побачивши всю кисть: – І яка мила рученька!

Ленi аж запишалась, коли К., дивуючись, то розводив ii два пальцi, то знову зводив докупи, аж поки нарештi легенько поцiлував iх i вiдпустив.

– Ох, – одразу скрикнула дiвчина, – ви поцiлували мене! – Похапцем, розтуливши вуста, вона обплела К. ногами. К. мов очманiлий видивлявся на неi, тепер, коли вона була так близько, вiн вiдчув, як гостро й подразливо, наче перець, тхне ii тiло, вона взяла його голову в своi руки, схилилась над ним i кусала та цiлувала йому шию аж до волосся.

– Ви вже взяли собi iншу, – скрикувала вона вiд часу до часу, – дивiться, у вас тепер iнша дiвчина! – Їi колiна сповзли, стиха зойкнувши, вона майже впала на килим, К. обняв ii, аби втримати, i дiвчина притягла його до себе. – Тепер ти вже мiй! – проказала вона.

– Ось ключ вiд квартири, приходь, коли хочеш, – були ii останнi слова, i ще один, даний навмання поцiлунок дiстався, коли К.

уже виходив, йому в спину. Опинившись на вулицi, К. побачив, що сiеться дрiбний дощик, вiн хотiв був вийти на середину вулицi, щоб, можливо, ще побачити Ленi у вiкнi, аж наскочив на авто; машина чекала пiд будинком i через власну розвiянiсть вiн ii не помiтив, а дядько схопив його за руки i пхнув до дверей, неначе намiряючись прибити до них.

– Юначе, – загорлав вiн, – як ти мiг скоiти таке! Ти страшенно зашкодив своiй справi, що от-от мала повернути в кращий бiк.

Ти втiк iз тiею малою бруднющою потiпахою, яка до того ж, напевне, спить з адвокатом, i пропадав цiлу годину. Ти навiть не вигадував причини, не ховався, нi, ти не криючись вибiг до неi i залишився там, а ми тим часом сидiли в кiмнатi: дядько, що стараеться задля тебе, адвокат, що мав схилитись на твiй бiк, а надто начальник канцелярii, той величний пан, що на теперiшнiй стадii розгляду визначае в твоiй справi геть усе.