Камінний хрест. Новели

Мамин синок

В суботу рано вибiгла Михайлиха за порiг хати i заговорила до себе дзвiнким голосом:

– Ба, не знав, де бахур подiвси? Десь воно ландае, десь воно нишпорить по дворi, як курка. Ану, ци би ти его вдержела у хатi? Зчесала бих бахура, та й нема.

За хвилю пiшла до стодоли подивитися, чи коло Михайла нема бахура.

– Ото, в тебе також розум?! Не наженеш хлопця до хати, але коло себе тримаеш на студенi. Ходи, Андрiйку, до хати, та дам яблуко таке червоне, що аж!

– Не йди, дурний, бо мама бреше, мама хоче чесати, та й гулить тебе, – сказав i зареготався Михайло.

– Цес чоловiк, бiгме, вiстарiв розум! Таже дитина отут замерзне коло тебе. Не слухай, Андрiйку, дедi, бо дедя дурний, але ходи до хати, а я тебе зчешу та й дам булку та й яблуко. Ая!

– Коли ви не дасте.

– Ходи, ходи, бiгме, дам.

Та й взяла за руку та й повела до хати.

– Я тебе файно вiмию, вiчешу, а завтра пiдеш зо мнов до церкови. Мама таку файну сорочечку i поясок дасть. Всi будуть дивитиси та й муть казати: адi, який Андрiйко красний!

– А яблуко дасте, ма?

– Дам, дам, богато.

– А булку?

– Та й булку…

– А до церкови озмете?

– Озму, озму…

– То чешiть.

І мама взяла мити голову Андрiйковi. Цятки води спадали поза ковнiр, i Андрiйко ледви витримував, аби не плакати.

– Тихонько, тихонько, мама так файно вiмие, вiмие! Личко буде, як папiрчек, а волосе таке, як лен. Над усi хлопцi будеш найкращий!

– Коли-бо кусае…

– Мама геть вiчеше, нiчо не буде кусати.

– А як вiчешете та й дасте булку та й яблуко, то пустите надвiр?

– А що ж, уберу тебе, та й пiдеш геть далеко, геть, геть…

– Добре, я пiду до вуйниного Івана.

Мама Андрiйка вимила, та й взяла на колiна, та й чесала.

– Ма, а коло дедi е кiт, та й таких миший ловить та й душить.

– Бо мишi зерно трубять та шкоду робля…

– Нащо шкоду?

– А би не було що молотити та й молоти.

– А що ж вони iде?

– Таже зерно…

– Як?

– Е, з тобов не договорив би си… Треба, аби тi дедя увечiр пiдстриг, бо, адi, яке патлате волосе.

– По-парубоцьки, ма?

– Аякже, таже ти у мене парубок.

– Та й видиш, що вже, а ти не хочеш нiколи давати чесатиси. Ану-ко подивиси в дзеркало, як файно?

Андрiйко виглядав як скупаний, волосся спадало маленькими бiлими нивками на чоло i шию. Очi були синi, а губи червонi. Мама дала йому яблуко i булку, вiн сховав у пазуху.

– Я хочу до вуйни.